Мені хотілось утекти

Заблукати у цьому великому місті, де я ховалась поміж безпритульних та маси заклопотаних людей. Саме сюди приїзджала у своєму безкоштовному таксі принцеса з зеленими очима, яким посвячена безліч творів мистецтва, компліментів та уваги фотоапаратів. Тут почуваючись щасливою, мріючи про безмежний спокій та насолоду,розуміла, що принцеса - це химера з незрозумілим відтінком-хамелоном очей їздила в метро не у сусіднє королівство, а всього лиш у сусіднє місто, зовсім не так далеко, як їй хотілось. Як у казці: замість карети - гарбуз, не коні а миші, не сукня, а.. Цього дня я була в сукні.
- Я пригощу тебе кавою, якщо ти не проти.
Трохи злякана, відчула поклик продовжити цю гру. "Звісно не проти",- пролунало у мене в думках. Одна б я нізащо не зашла б в кав*ярню. Звикла до дратуючих похітливих поглядів незнайомців, невдоволення офіціантів і зневажливі косі взори дамочок з достатком.
- Сьогодні гарний день,- промимрила я, незнайшовши слів.
- Чому?
- Цього дня я народилася..- посміхнулась кокетливо, помітивши передбачене здивування незнайомця.
Він підкорював мене ласощами, лестощами, красномовністю, знанями, я бачила в ньому учителя. Виявляв зацікавлення до мого життя, змінював теми, приближаючись до забороненої.
Звичайно, усі як і я, потребують відчути хоч трішки свою значимість. з необережності я дозволила зачепити самозакоханність, мене - нарциса, яка й зараз пише тільки автобіографію, тільки про себе, замість жалюгідних спроб описувати ейфорію, коли до душі проривається Щось,викликаючи мороз навіть на щічках; це Щось ненароком торкається інших струн душі і грає музика.
Юну принцесу оточувала несправедливість її виховання байдужим егоїстичним монстром і матінкою, яку я все ж щиро любила десь глибоко у душі по-своєму. Не могло вирости щось цінне, варте не лише жалю. "Моральна потвора - це та кого виховав монстр." Чергова фраза з життя, що вже у такій юності нагадувало збірник цитат. Боячись продовжити цей ланцюг, уже підростком з якимось презирством відношусь до дітей, хоч черпаю з них натхнення.З цих ненависних мені янголів.
Все це під трьома замками, які тобі не вдалося відчинити. Роблячи багато вдалих припущень здогадувався, що мене тривожить, чого так болісно шипить моє хворе серце, з легкістю читав мою натуру, давав небагато порад і майже благав дотримуватись їх.
- Хочу вберегти тебе, віщаю, ти принесеш багато щастя людям, та ризикуєш потопити своє, якщо не врятуєш і втратиш індивідуальність.
- Хто ти?- ледь тремтячи, промовила я крізь сором*язливість та скромність. Мені вперше довподоби була моя стриманість та самонабута ввічливість.
- гм... Мабуть, що Янгол. Така корисна для обох зустріч комусь потрібна була. Доля чи як.
Дійсно доволі дивний збіг обставин. Він просто помітив мене у столичному натовпі,я ж довірилась, і тепер почуваюсь підстреленою. Викликаний страх , що він дізнається правду "Попелюшка!", змусив згадати давно знайомий прийом. Втеча. Спочатку з інстинктом самозахисту закрилась у собі. А потім просто побігла, втекла... Жалюгідна ляклива тваринка! "Як непередбачувано!" - з іронією відгукнулось зсередини.
Повернення у жорстокий для дитини будинок з криками батьків. Сварки. Ні крихти свята, про яке мріяла мала принцеса. мені хотілося втекти...(!)
moralchimera
moralchimera
land icon
18
view icon
Поезія | Версія для читання 09 бер 2015 о 06:02
мітки: життя
Ще немає жодного коментаря
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2024