знущання/терапія

Ти ідеш по перону маючи з собою тільки дурнувату впевненість, що наступний потяг твій. Ніяких спортивних зачовганих сумок з одягом через плече чи барвистих портфелів з крихітними тваринками на застібці. Не теліпаються бусинки навушників на шиї, ба навіть більше, телефон не відтягує кишеню. Ти такий як ти є, без цяцьок дрібниць, що в них так звично ховатись.
Єдине, що ще є важливим це те, що поруч з тобою йде ще хтось. Навіть не так - Хтось. Кого однозначно треба називати виключно з великої літери, не через шляхетність чи світові здобутки,а через важливість для твого життя.
Вас оточує один із тих рідкісних днів, що можуть належати будь-якій порі року і це виключає, ще одну можливість хибного вибору, зв’язаного з хвилинним капризом сонця на щоці чи навпаки крапель дощу , що ненароком можуть викликати небезпечну і непотрібну зараз ностальгію.
Ти захоплено говориш про щось геть не важливе, про чергову дрібницю свого рутинного, тепер вже минулого життя, надаєш їй легкого присмаку насмішки над самим собою щоб викликати посмішку у співрозмовника, потім для контрасту виводиш якусь псевдо-філософську істину , але це знову ж таки для того щоб ваша розмова ні в якому разі не змінила свій звичний настрій легкого і ненав’язливого флірту, що нічого під собою не має, але залишає приємний післясмак. Вкотре захопившись новим витком своєї розповіді, ти йдеш розмахуючи руками і не помічаючи нічого навколо продовжуєш говорити. Кульмінація. Повертаєшся, торжествуючи, до свого співрозмовника , очікуєш побачити посмішку і крихітні зморшки в кутиках очей, але твій погляд не знаходить нікого. Ще не усвідомлюючи, що сталось, зберігаючи веселий вираз обличчя, оглядаєшся, але холодні краплі страшного усвідомлення поступово конденсуються тобі за комір, викликаючи напад судомного болю.
Ще не так давно ти вважала себе вже вільною, адже саме ти збиралась сідати на той клятий поїзд і їхати геть, але власне.. звідки було таке рішення? Чи можеш ти згадати хоч одну причину чому б тобі було потрібно від'їзджати? ні.. І от другий, цього разу сильніший, напад болю змушує тебе зіщулитись біля кіоску з солодощами.
Твоє рішення насправді не було твоїм. Розмову було закінчено коли ти ще навіть не починала говорити. Що найдивніше, ти ж давно для себе вирішила змиритись з цим від'їздом і свідомою втратою, то чого б оце зараз так страждати? Тільки через те, що рішення насправді було ініційоване і зрощене не тобою? Яка самонадіяність. Більшість рішень, шановна, хтось приймає за нас. Хтось з нашого найближчого оточення. Хтось, хто має достатньо впливу і сили то зробити. Свідомо чи не свідомо, це вже інше питання, але це не привід впадати в істерію чи депресію. Просто звести до мінімуму наявність таких, занадто впливових людей. Як знати коли вони отак от зникнуть не дослухавши, не допомігши, не захистивши, не полюбивши...
kot_chechir
kot_chechir
land icon
17
view icon
Поезія | Версія для читання 16 бер 2015 о 21:37
Свобода це поняття відносне.. але вільною від того ким дихав бути дуже хочеться... тільки невідомо як запустити цей процес..
Сильно! дякую!
30 лис 2017 о 13:30
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2021