Ручка
Я тішуся, що в мене є небо над головою. І жаль тих людей, котрі піднімають свою голову, а там - стеля. То і філософія і фізіологія. Мені небо дає повітря, дає мені дощі, а вам стеля дає мух і пил. В кожного своя атмосфера. В кожного свій хліб.
Мене накриває, я хочу спати але я не можу спати, бо я вас бачу. Ви - люди. Я мушу вас навчити бути добрими. Доброта - це коли ти справжній. Моє вікно відкриває мені новий світ. Остатки цигарок, остатки моралі, остатки мене самого - я вам лишу свій заповіт.
Я хочу щоб в світі жили такі люди, які б пам'ятали, що вони люди. Це тепер вимираючий вид. Дайте таким напитися. Щоб такі жили вічно.
Останній раз згададую, ми гуляли вулицею Дорошенка, твоє чорне довге волосся тримав вітер і я любив тебе. Твоя депресивна поведінка дарувала мені щастя та наснагу. Але потім ти зникла, бо я прокинувся.
Пізніше була дівчина з іншого міста (Прошу не плутати з дівчиною з іншого життя, бо Вакарчука я не люблю, бо він став не такий, який був) вона дуже вродлива, мала красиву фігуру, але якась вона не така. Просто я не її корабель, а вона не моя пристань. Так її любив, що тепер ненавиджу. Не можу її бачити, бо таке враження, що ніби я падаю.
Тримаючись за вітер, я йшов дорогою додому, мене оточували особистості незнайомих мені тем. Мій мозок ковтав їх світ але я їм про це нічого не говорив, я не хотів, щоб вони знали, що я про них щось знаю. Я хотів, щоб вони мені розказували те, що я вже знаю, щоб вони думали, що мені це цікаво, щоб вони мене любили, коли я не люблю їх.
В останні моменти свого життя я нарешті почав робити щось корисне. Свого часу я витирав пил зі свого серця аби там не заводились дурні думки. Адже мої дурні думки - це була моя власна отрута, котра текла по моїм старим венам. І я не хотів змінюватись, нехай змінюється історія але не я. Я не хочу, щоб мене помічали датами, писали коли я помер і народився. Нехай то пише тільки Бог і мені цього достатньо.
Краплі дощу, сніжинки снігу, листопад осіні, земля для жуків - то все ванільня хєрня. Я ніколи не буду романтиком, я ніколи не буду цілуватись. Чому? Бо я цього не хочу. Я хочу лежати, сидіти, стояти.
Я ніколи не стану поетом, бо я виснажений, а такі люли не можуть щось писати. Вони не вміють творити. Тим більше я ніколи не завагітнію, щоб творити нове життя. Я не вмію давати формат своїм думкам. Я не вмію комплексно та компактно деталізувати своє життя в речення. Я ніхто. Я просто придурок.
Моя шафа повна лахів. Моя кімната мовна бджоли та мух - зараз просто літо. Газети не пишуть про мене, про себе пишу я сам. Нехай я ніколи не стану тим, ким я не хотів бути але я залишусь людиною. Я буду зберігати ті серця, які дарують мені тепло, ті серця, які поруч, те серце, яке дало мені життя.
Твоя душа пахне йодом та кокосом. Я тебе любив, та хай йому грець! Я тебе досі люблю! Ти запала мені в серце і там сидиш немов приблуда. І не йдеш. Ну і не йди. Залишся. Я скоро прийду.
Я втомився ходити по цьому стандартному паркеті, я втомився чути брехню але я просто обожнюю брехати. Я завжди брехав, але брехав майстерно. Щоб жодна наволоч від цього не постраждала. Я втомився бути добрим, я втомився бути злим. Бачите, жодної стабільності, вашу мать!
На завершення зроблю собі вишневу галяретку. Піду обійматися до незнайомців. А ви люди - частіше обіймате тих, хто вас оточує. Вам просто не зрозуміти, що приємні дрібниці породжують щастя. Не мені вас судити, вас розсудить хвороба чи дубова труна але просто вмійте бути людьми, залишатись людьми, вмійте любити щиро, вмійте сміятися над собою, навчіться віддавати більше та не помітите, як вам на коліна присягне цілий світ..
Все, я закінчилась...
Bergino
1
0
18
Поезія | Версія для читання 02 тра 2015 о 19:44
Показати всі коментарі (8)
Анонім, і я Вам вічливо відповідаю: Якщо вам щось не подобається, тоді вибачте - я залишусь сам собі своїм. В кожного свої таракани 
Тоді блокуйте ,видаляйте - це є Ваше право
Тоді блокуйте ,видаляйте - це є Ваше право
Анонім
Bergino, ми хочемо, щоб все було тільки як найкраще, ми думаємо про всіх відвідувачів сайту. Хочемо щоб тут було цікаво. Тим більше блокувати чи видаляти за таке ми нікого не будемо.
Подібні роботи
Роботу було депубліковано автором
Роботу було депубліковано автором
Роботу було депубліковано автором
Роботу було депубліковано автором
Роботу було депубліковано автором
Роботу було депубліковано автором
Роботу було депубліковано автором
Роботу було депубліковано автором
