"Квіти зла"
4. Розібратись
Хтось вхватив її за руки і силою посадив на щось, при цьому прив'язавши руки до чогось. Ще декілька секунд і її обличчя насильно підняли вгору. Зір почав повертатись і Сем зрозуміла що перед нею зовсім не знайомий старий чоловік з густою, білою, але не довгою бородою і горбатим носом. Вона нічого не змогла видавити із себе, хоча на язиці крутилися питання, безліч питань. Чоловік дивився на неї пронизливим холодним поглядом, розглядуючи кожну рису її обличчя. Довго він не зводив з неї своїх зелених очей... Зелених? Здається Сем бачила їх і раніше, але володарем таких діамантів зі знайомих Сем був тільки один чоловік...
- Гонгалес, не вірю своїм очам! - чоловік відступив від Сем. І нарешті вона змогла давити з себе:
- Що?.. Ділан?.. Як?..Я...- це був майже істеричний виск.
- Сем, прошу Вас трошки помовчати і тоді, після нашої розмови у Вас буде час задати свої питання. Добре? - старий чоловік підступив до Ділана і щось сказав йому, але то не була людська мова — звуки були схожими до ухкання сови, чи щось тому подібне. Від цього Сем стало моторошно. Але Ділан послухався і відійшов в сторону і зник з поля зору, але на його місці з'явився інший силует.
- Містер Гнозис? - Сем стала сердитися сама на себе від того що нічого не знає і не розуміє, але найбільше у ній став прогресувати страх. “Цей дід щось хоче зі мною зробити і тут вмішані Діллан і Майкл Гнозис. Здається, кожен на моєму місці почав би нервувати”.
- Сем, тобі краще зараз нас послухати.- він розвернувся і вийшов за двері. Сем у темноті правильно відчула. Це і справді була доволі маленька кімната без вікон.
Старий чоловік весь час поглядав то на її обличчя, то на одяг, а потім не витримав і вимовив:
- Вибачте, а що Ви робили коли ми.., ну... перед тим як сюди потрапити? - він прокашлявся ніби навмисно хотів відвернути її увагу, але Сем вхопила рухи за відчиненими дверима.
Вона повернула голову і побачила себе. Вона сиділа у білій футболці і у довгих просторних блакитних штанях, волося було схоже на кубло пташки, але це не порівняти з блідим обличчям та переляканими сірими очами. Сем сиділа навпроти самої себе і її руки були так само прив'язані до ручок дерев'яного стільчика. Вона не відразу збагнула, але потім до неї дійшло, що це великецьке дзеркало без обрамлення. Вона оглянула себе з ніг до голови і зображення зникло — Ділан пересунув дзеркало до бічної стінки, а потім приніс три табуретки, і поставив їх навпроти Сем. Після чого поклонився старому чоловіку і той з усмішкою сів на один з табуретів і знову видав ухкання, але Ділан зморщив лоба і вперше за весь час заговорив:
- Пробачте, мастере, але, якщо ви ще пам'ятаєте, про мої почуття, я... Тому я залишусь. І я хотів Вам сказати, що я засвоїв свій урок і каюсь. Вибачте за мою грубість.- він опустив голову.
- Ти виправданий вже давно,- старий розсміявся. - Мені просто подобається з тебе знущатись. Сідай, і розв'яжи свою дівчину, а то Гнозис погарячкував.
Ділан підійшов до Сем і звільнив її руки, але перед тим, як відійти, склонився до її уха:
- Тобі потрібно просто помовчати, нічого страшного тут не має. Я поряд.
Сем підняла на нього погляд, але він швидко відступив до табуретки і сів. Потім вона глянула на старого чоловіка, який посміхався і гуляв очами то на Сем, то на Ділана. Він зупинив на ній погляд і промовив:
- Ви так і не відповіли на моє питання. Чим Ви займались? По вашому одязі я ніяк не можу зрозуміти. - він посміхнувся ще більшою посмішкою.
Сем завагалася, але подумала, що краще відповісти, адже, здається, що цей дідусь хоче розбавити напругу.
- Я.. я спала. - вона заковзала на стільчику і швидко глянула на одяг Ділана і самого чоловіка.
У Ділана був звичайний вигляд: він був в спортивному костюмі. А старий чоловік був одягнений в щось не зрозуміле: на ньму було щось схоже на довгу сукню чорного кольору з довгими рукавами. Сем ще більше засоромилася. Щось стукнуло і в кімнату зайшло ще двоє осіб: чоловік і жінка. Чоловіком виявився містер Гнозис, а жінку Сем не знала.
Це була смугла дівчина, приблизно такого ж віку як і Сем, з нереально довгим чорним волоссям. Дівчина була одягнена в коротку темно-зелену сукню без бретелей. Вона була висока, красива, але найбільше Сем заворожило її обличчя, що було водночас звичайним, красивим, з гострим підборідком і водночас лякаючим, гордим і страшно-спокійним. Ця дічина з надзвичайною грацією сіла на вільну табуретку і глянула прямо у вічі Сем. І тут щось відбулося...
Сем опинилася посеред поля разом з тією дівчиною, що швидко заговорила, і у неї виявився дуже приємний спокійний голос:
- Мене звати Медісон Харріс, можна просто Меді. Я зараз все тобі поясню, адже дуже сильно сумніваюсь, що Раян зробиить все як потрібно. Слухай і дивись уважно — після її слів на полі з'явилися різні образи. Це було поле битви. Сем відступила назад, бо перед нею повстало два лицарі, що билися не на життя, а на смерть. Ця картина була дуже страшною. Лицар у білому обладунку вправно ухилявся від великецького меча лицаря в чорних обладунках, але чим більше він відступав тим суперник з більшою силою кидався на нього. Облич бійців не було видно за шоломами і масками. Бій тривав і все більше здавалося, що білий лицар ось ось програє, але він вставав і йшов проти суперника з ще більшим гнівом. Сем повернулася до своєї супутниці і та, вхопивши її погляд підійшла до неї ближче.
- Це Бій за Світ. - Медісон провела рукою навколо всієї битви. - Не переживай, ми з тобою звичайні привиди, нас ніхто не бачить і шкоди нам ніхто не зробить. Так от, чому ми тут? І що за Бій за Світ? Поглянь на чорного лицаря. Тобі, випадково він нікого не нагадує?
- Ну, ні. Він же в шоломі і обладунках.- Сем знизила плечима, ніби, кажучи, що не має ніяких припущень.
- Ну тоді дивись,- Медісон сплеснула в долоні і білий лицар зірвав з чорного шолом.
Сем віджахнулася. То була вона. Вона мала таке саме довге волосся, ті ж самі сірі очі, ті ж маленькі губи, але мала вигляд справжнього бійця. Вона з таким страшним виразом обличчя кидалася на противника, що здавалось, що то не дівчина у обладунках, а машина, чи механізм.
- А хто у білих обладунках? - голос її не слухався і тремтів від несподіванки.
Медісон знову сплеснула в долоні і Сем в обладунках зірвала шолом у білого лицаря. І Сем, що стояла поряд ахнула. Вона билася з Діланом, своїм Діланом. Сем глянула на Медісон, а та, голосно видихнувши, почала:
-Твоя історія починається трохи раніше, тому ми перемістимося звідси і ти спокійно все почуєш.- після цих слів вона поглянула прямо у очі Сем, і вони разом опинилися перед реальним Діланом та старим чоловіком у маленькій душній кімнаті. Ніби нічого не змінилося. Сем сиділа на тому самому місці, навіть не ворухнулася, і Медісон не змінила свого положення.
Старий чоловік вхопив переляканий погляд дівчини і встав.
- Сем, це така честь стояти поряд Вами.- він поклонився. “Що?” Сем глянула на Ділана, і той опустив голову, ніби йому страшно дивитись на неї. “Що твориться тут? Що це?”
- Вибачте,- Сем спромоглася зробити свій голос спокійним і більш природнім.- Вибачте, не могли б ви мені пояснити, що діється, і як я тут опинилася?
- Меді, ти що не пояснила?- Ділан з гнівом лянув на дівчину.
- Зараз я в се поясню, - і вона також схопилася на ноги. - Тепер Чорний лицар, слухай уважно, і тобі, Ділане, також потрібно було б послухати ще раз. Так от. Спочатку скажи мені, будь-ласка, у тебе в роду були жінки на ім'я, з першою літерою “Е”?
- Так, тітка Емілі.
- Тепер все зрозуміло. Давно ти її бачила, чи чула якісь новини про неї?
- Дуже давно, мама казала, що вона поїхала кудись зі своїм новим чоловіком.
- Чоловіком!- старий чоловік почав сміятися. - Ви чули “з чоловіком”?!
- Раяне, замовкни! - Сем вразило, як Медісон, що була намагато молодше старого чоловіка, ставиться до нього.
- Нам потрібно розібратися, а до Емілі ми повернемося потім. Дівчину потрібно просвітити, адже чим довше ми будемо це робити тим більше часу витратиться.
“Логічно!” - Сем посміхнулася сама собі, але швидко повернула собі вигляд серйозності.
- Так, давайте розбиратись! - вона глянула на Ділана, що також посміхався, але так і не піднімав на неї погляд.
- Ти колись чула казку з назвою “Світло і тінь”? - Медісон знову сіла на своє місце.
- Так, здається, щось бабуся мені розповідала.- Сем почало все це здаватись на якусь божевільну, незрозумілу виставу. - Там здається, щось про кохання між дітьми світла і пітьми, що не могло відбутися. І це кохання зруйнувало все життя на землі. І тому їм довелося вмерти, тобто їх убили. Так?
- Так, це та історія,. Тільки це не казка, а реальне життя. - Медісон посміхнулася. І казка є ключем, відповіддю до того питаня, що ти бачила у сні.
- Звідки ви знаєте?
- Ділан розповів. Доречі, нам потрібно розібратись. І час піджимає. Ти є головною героїнею всієї казки, ти ї є донька пітьми.
- Що? - Сем тепер і справді подумала, що це божевільня.
- Саме тому розібратись, потрібно розібратись!
- Ви можете нормально мені пояснити,- це вже був істеричний крик, від якого Ділан здригнувся.
- Можна я поясню, мастере? - Ділан з надією глянув на старого чоловіка.
- Спробуй. Медісон, ходімо зі мною — чоловік взяв дічину за лікоть і вони вийшли з кімнати.
Ділан підсунув табуретку ближче до Сем, і тепер поглянув прямо у її сірі, сердиті очі.
- Сем, вибач за це! Вони злякалися, адже не очікували тебе побачити. І взагалі вони мали надію, що ти не виявишся дочкою пітьми. Я син світла, а, роблячи вистновки з казки про “Світло і пітьму”, нам взагалі не можна зустрічатись. Ми з тобою стали ключем рівноваги життя на всій планеті, всього людства. Ми не повинні були закохатись, але це трапилось. - він глянув на зеркало, що стояо біля бокової стінки. - Подивись на нас!
Сем повернула голову і побачила своє з Діланом відображення. Ділан взяв її за руку, і в дзеркалі зображення змінилося. З їх рук потягнувся дим. У Ділана — білий, а у Сем — чорний. Сем стало не по собі і Ділан швидко потянув її подалі від дзеркала.
- Сем! З тобою все добре?
- Ні,- по її очах покотилися сльози. Але чому?
- Слухай, зараз ти опинишся в себе в кімнаті, а зранку я прийду до тебе і ми розберемося. Обіцяю, нам просто потрібно розібратися. Я кохаю тебе...
Сем прокинулась у себе в кімнаті з відчутям нудоти.
maybe_dream
0
1
18
Поезія | Версія для читання 12 тра 2015 о 23:53
Подібні роботи
