Без назви №1

Все почалося з кінця. З того самого дня вогонь розгортав ці ночі швидко і плавно і всім було практично байдуже на зиму, бо не було снігу. але кінець цієї історії починався не зі снігу.
Закривші всі двері на замки він пішов геть. Куди? Ніхто не знає. Всі букви які він колись писав створювали для нього ідеальну атмосферу для існування. Власноруч збудував своє життя, де було щастя. Було там і кохання. Невелика ростом довговолосся чорнява красуня, з неймовірно красивою посмішкою. Він настільки в неї закохався, що втратив голову та розум. І це би було занадто просто сказати їй, що він її кохає, просто він хотів себе мучити. Йому завжди хотілось відчути те, що важко знайти, а ще важче створити це. Кожен день нестримні погляди внікуди, кожен день передавати за проїзд, щоб попасти в якусь там аудеторію, сісти за якусь там парту, взяти не фіолотеву ручку і писати те чого абсолютно не хочеться, а потім тупо втікати від того, де тобі добре і приходити туди де тобі погано - це було і буде для нього всесвітнім принципом на який йому байдуже. І тільки ця дівчина не виходила з його голови ані хвилини чи секунди, тому по привичці він просто терпів. Був сенс і у терпінні. Добивання самого себе чи загартовування - називаєте це як хочете. Кохання залишається все ж таки коханням, і кожен хто його торкається стає нещасним а потім щасливим і навпаки.
Сказати "Привіт", було важче чим переплисти океан. Відкрити географічний атлас і дивитись, шукати кординати де тобі буде добре, кому ще потрібно? Напевно лише тим, кому потрібно бути потрібним.
Сидівши за кавою в теплий осінній вечір, вдавати з себе поета, гризти ручку чи ногті і виливати на папір історії людей у формі прози, давати їм імена, свою історії, давати тим людям шлях по якому вони пройдуть і помруть в кінці останньої сторінки. Він був щедрим, бо сам абсолютнно нічого немав і він пишався тим. Може і банально, зате правда.
Краса дівчини, яка приходила без стуку в твої сни давно стала не твоєю. І було настільки байдуже, що пив чай без цукру. А наступна фраза, з якою ти станеш щасливою була не сказана. А знаєш чому? Адже не любити треба вміти.
Діалоги в розмовах, зустрічі на фальших лекціях, під дощем чи під келих вина - все це мало відтінок сірого. І іноді ставало настільки сумно, що хотілось цигарку припалити до сонця. Нісенітниця.
Все почалося з кінця, швидка історія яка ще не почалася. Таких вже забагато, вони не ми, ми лише ті, яким нічого не потрібно. Тому виставляти своє серце на показ ніхто не хотів. Хай краще обливається кров'ю...