Тролейбусна аромотерапія

Від нього пахло болем та шоколадом... так,біль має запах - терпкуватий такий і ніби керасином віддає,бо керасином облиті і спалені були всі мрії та надії , всі щасливі секунди його життя. Дивне таке ім'я - Стефан... ніби українське Степан , але з долею якоїсь таємничості та приємного присмаку,здавалось ,що на губах його ім'я залишало якісь нотки кориці...я колись ненавиділа корицю-тепер люблю...
Вперше я зустріла його в тролейбусі,коли як завжди поникла в свої думки,книгу та музику, їхала на роботу і починала дрімати....ця втома стала хронічною...я засинаю в транспорті...
Стільки людей ,а він особливий.Чесно ,без всіляких там ванільностей , він справді виділявся з натовпу не тільки зовнішністю ,яка безумовно у нього була яскравою - трішки відрощене волосся,зелені немов свіжа весняна трава ,очі(мої улюблені ,до речі) , якісь дивні губи ,таких раніше не бачила , просто неймовірні вилиці , дивлячись на його вилиці я відчувала ,що за ним можна почуватись мов за кам'яною стіною , витончені пальці , які не властиві багатьом чоловікам ("він 100% володіє якимось музичним інструментом " майнуло в моїй голові,коли я вперше його побачила) , коричнева сумка через плече ,синя куртка та кеди ,трішки потерті джинси та зелена шапка. Здавалось ,що він ховає в цьому яскравому одязі свій біль (в принципі я сама так часто роблю).Так от ,я не про зовнішність , а про щось глибше - про його душу...я відразу побачила її , наче мала рентгенівський зір.От вона в нього була особливою -теплою,проте мала безліч дірок : маленьких , великих , деякі уже починали заростати , а з однієї ще сочилась кров....йому боляче...ось чому його очі такі ,але усмішка приємна.Це я помітила тоді,коли випадково він глянув на мене ,в той час , коли саме відволікла погляд від книжки чи можливо прокинулась від короткого сну, проте цей погляд і усмішку я ніколи не забуду...якось відразу ті рани в його душі на моїх очах почали затягуватись....
А знаєте , я боюсь таких поглядів і одразу червонію...так і зробила і знову "втикнула" погляд у свою книгу.
Читаю , а відчуваю його погляд ,погляд цих великих алмазів чи то сапфірів....
Поруч встала літня жіночка ,від якої цілу дорогу смерділо молоком та оселедцем...жахливий аромат...
Я відчула щось таке тепле та рідне поруч...мимоволі подивилась і побачила поруч його...так страшно і приємно було бачити його ось тут поруч...один рух і він може взяти мене за руку,а його запах вклинився мені у тіло ,у мозок,у серце,немов якась рідина протекла по всьому організму....
-Рідко зустрінеш дівчину,що читає і не боїться це показувати привселюдно...
-Що?-перепитала я ,хоча прекрасно все почула...
-Особлива ти ,руда,кажу.....
мені здавалось,що мій мозок вибухне від всього цього...від двох фраз,які здається міняють мій день,моє життя взагалі...
-Чому?така ж як усі...в тому,що я читаю не бачу нічого особливого....
-А дарма , ми всі особливі...ммм "Дівчинка з химерами" .Напевно цікава книга?
-Я ще не дочитала ,але мені подобається,мене назва цієї книги зачепила відразу...а ще певні книги приходять в моє життя не випадково - протарабанила я...і навіщо я стільки йому говорю,чужа ж людина.
-цікава ти , мене Стефаном звуть, друзі інколи просто Стеф називають
-Є сучасна російська поетка Стеф..
-А тебе як звуть?
-Це зайве..
-Що зайве?називати своє ім'я? -здивувався він...
-Так,це зайве...це вже трішки привідкриті двері у мій особистий світ , а ти лише " тролейбусний незнайомець"...і взагалі дивно ,що я з тобою розмовляю ,бо я ніколи не знайомлюсь у транспорті.
-А ми й не знайомимось,бо ти до цього часу не сказала мені своє ім'я....
а він ще й хитрий...хитрий лис...ну от як я точно...промайнуло в моїй голові...
-Моя наступна зупинка , якщо проїду , то спізнюсь на роботу....
-А ім'я??
-Ні...
-Дівчинко з примарами постій - пролунало мені вслід...
і вже через дві 3 хвилини чиясь рука торкалась моїх плеч...
я впізнала його аромат...
-Стефан ???
-ти забула ,ось
...моя "дівчинка з примарами" опинилась в руках...
-Дякую...
-І все?
-Поліна...Поль...
-В тебе холодні руки...
-Але гаряче серце... випадково вирвалось...
-Я помітив...а ще ти любиш каву.
-Як ти здогадався?
-Ти пахнеш нею...я тебе так вчув...
-А ти шоколадом...і...і...болем...
-кава перебиває біль...
Дай руку,Поль,я тебе проведу.
І знаєш ..не відпущу тебе тепер , дівчинко з химерами....

02/01/2013
спроба писати прозу..
land icon
18
view icon
Проза | Версія для читання 14 січ 2013 о 07:52
Показати всі коментарі (6)
Snt.N., мені надзвичайно приємно чути такі теплі слова...
01 лют 2013 о 05:14
якби так починалась книга, я б точно дочитала її до кінця
04 лют 2013 о 03:23
story, можливо колись це стане книгою))
04 лют 2013 о 18:12
Подібні роботи
Роботу було депубліковано автором
Роботу було депубліковано автором
Роботу було депубліковано автором
Роботу було депубліковано автором
Роботу було депубліковано автором
Роботу було депубліковано автором
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2022