Таларіон. Частина 2
Ерік знову з’явився на сцені через місяць і два дні. Він жахливо схуд, від нього несло порохом, у мішки під очима можна було складати різдвяні подарунки. Відростивши за цей відрізок часу невеличку борідку, Ерік, постійно чухаючи її, увірвався в будинок друга. Звісно була середина ночі і звісно, що Джек був страшенно розлючений. Крешучи з очей блискавиці наче справжній приспішник Сатани, він ледь не вдушив товариша. Нецензурна лексика вже потоком линула з його уст, та раптово, з незрозумілих для себе причин він заткнувся. Пізніше, аналізуючи цю ситуацію, Джек став вважати, що це погляд Еріка змусив його перестати говорити. Останній же, наче не сталось нічого надзвичайного, поставив на стіл кілька пом’ятих листків, накривши їх долонею:
- Ось. Я знайшов відповідь.
Джек все ще не до кінця прокинувся, його страшенно боліла голова. Відкривши холодильник, він занурив руку у його світле нутро та витягнув звідти пакет вина. Вливши собі у стакан, Джек підняв напій вгору, мов припрошуючи друга приєднатись. Той лише заперечно похитав головою. Після кількох невеличких ковтків розум чоловіка трішки прояснився і почав працювати:
- Я розумію, ти мій друг і все таке, але це не привід вриватись до мене посеред ночі і поводити себе наче умови тут ставиш ти.
Ерік наче й не почув зауваження. Він, немов наперед приготувавши лекцію, почав говорити:
- Ти пам’ятаєш наш останній візит до твого безумного брата?
- Еммм… Ну так, що далі?
- Про що він говорив?
- Що?
Ерік видавався роздратованим. Він тарабанив пальцями по своїх записах, а другою рукою розцарапував собі губу. Хлопчина завжди так робив, коли щось сильно хвилювало його. Джек зробив ще один ковток:
- Про що говорив твій брат під час наших останніх відвідин у його палату?
- Хм… Щось про Чарльза? Чарлі?
Здавалось, тієї ж миті лице Еріка просіяло:
- Він говорив таке: “Чарлі казав, що в Таларіоні ти отримаєш бажане. Та навіщо бажати чогось після візиту в таке місце?” Ти тоді вважав, що, либонь, у його словах немає жодного сенсу. Зараз я доведу тобі протилежне. Слова глибоко засіли мені в голові, тож не втрачаючи ні хвилини я сів за їхнє дешифрування. Почав з найпростішого – серфінгу в пошуковій системі. Майже одразу ж я натикнувся на перше співпадіння. Один єгипетський блогер, котрого звати Єхим Джоко, провів своє власне розслідування щодо загадкової появи твого голого брата у його рідній країні. Тож він виявив наступне: «…Під час мого невеличкого детективного розслідування мені вдалось виявити наступне: першочерговою точкою прибуття Алекса Гарпінга не був Єгипет. Схоже він вирішив зробити незаплановане турне. Першою точкою його прибуття був Мадрид, Іспанія. Тут він провів кілька годин, та того ж вечора відправився у Майнц, Німеччину. Наступного дня він уже опинився у нашій країні. Та найцікавішим є те, що подорожував цей теперішній пацієнт не сам. У кожній мандрівці його супроводжував загадковий компаньйон – Чарлі Браун. Нажаль теперішнє місцезнаходження цього підозрілого джентельмена невідоме. Його сліди обриваються тут, у Єгипті. Я спробував відшукати його, проте мої старання були марними. Звісно ж, людина не може просто так зникнути. Скоріш за все він досі пересувається десь по країні або за її межами (я ж бо не всесильна мережа, яка слідкує за всіма кордонами нашої держави, а лише одна маленька людина, котра має кілька значних зв’язків), та моє професійне відчуття підказує, що щось тут нечисто. Можливо цей Чарлі якось пов’язаний з психічним розладом містера Гарпінга, або ж знає, через що він стався. Та навіщо гадати? Я не бабця Ванга, а звичайнісінький писака, тож на цьому (якщо, звісно, не отримаю нових свідчень) вважатиму тему закритою.»
Ерік переможно вдивлявся в співрозмовника. Той насупив брови та чухав щоку:
- Тобто заради того, щоб довести те, що мій брат не ніс цілковиту дурню, ти вирішив збудити мене серед ночі?
Джек зацікавився. Він усе ще сердився, та це вже була фарсова оболонка. Насправді він вже хотів знати усе, адже чудово розумів, що Ерік не з тих, хто зупиняється, виконавши пів справи:
- Ти міг би сказати, що це лише велетенське співпадіння. Та ти чудово знаєш, що це ще не все. Спершу я намагався знайти Чарлі, проте це не дало жодного результату. Занадто багато тих Браунів розплодилось. Тож я почав шукати загадкове слово – «Таларіон». Спершу мені цілком не щастило. Знаходило всілякі літаки та екзотичні музичні групи. Я чудово розумів, що це все ніяк не могло бути пов’язаним з твоїм братом. Проте пошуки вели в нікуди. До однієї миті. Я вже втратив запал та надію, коли раптом натрапив на один блог любителів мистецтва. Там вони обговорювали творчість одного напівзабутого письменника – Говарда Філіпса Лавкрафта. В одному з своїх оповідань він мигцем згадує острів Таларіон…
По Джеку поповзли мурашки. Так наче тепер він став частиною чогось великого. Ерік на мить зупинився, щоб сповна насолодитись моментом власного тріумфу. Він витягнув сигару та ,підкуривши її, продовжив розповідь:
- Отже так, слухай. Тут я переписав уривок слово у слово: « Це Таларіон, місто тисячі чудес; у ньому знаходяться усі таємниці, які люди намагались розгадати, проте не змогли» . Чомусь мені здалось, що це саме те, що треба. Тож я почав розшукувати інформацію далі. Почав читати Лавкрафта. Нажаль більше нічого цікавого мені не вдалось відшукати. Та я не здавався. Мої пошуки не обмежились творами письменника. Я почав вивчати географію території Єгипту. Невдовзі я знайшов цікаву інформацію. Колись поруч з берегами Африки, за певними джерелами, знаходилась загадкова Лемурія, континент Му, колиска цивілізацій. Згадки про неї були у ранніх трактатах Плінія Старшого про географію. За цією теорією, вважається, що усі нації пішли саме звідти і розпорошились по світу. Проте я знайшов одну цікаву інформацію. З часом Лемурія пішла під воду. Та є така теорія, що все сталось через стик тектонічних плит. Тобто континент Му почав зникати саме тоді, коли почали формуватись сучасні континенти. Тоді в мене виникла ідея. Що коли острів Таларіон – частина теперішньої Африки, а саме – якась територія в Єгипті? Далі я почав шукати стародавні території, які досі існують. Знаєш що я знайшов? Сфінкс. Моя здогадка підтверджувалась тим, що пошкодження, нанесені цій древній споруді зверху – це водна корозія, що навело мене на певні роздуми. Я почав вивчати історію Сфінкса. Вперше про нього згадується у оцінках поточних років на стінах пірамід. Судячи з цих записів, у період, коли єгиптяни вперше ступили на цю землю задля заснування цивілізації, монументальна споруда древнього чудовиська уже була тут. Невдовзі я натрапив на згадки про трактат римлянина Тертіуса Сибеліуса «De fundamenta scientiae».Продовживши серфінг в інтернеті, я натрапив на одного підстаркуватого колекціонера. У нього був томик цієї рідкісної книги. Я запопався отримати його, тож наступного дня я вже був в Рейк’явіку, де проживав старигань. Він ніяк не хотів розлучитись з цінним томиком, тож я запропонував йому компроміс: колекціонер отримував усі мої заощадження, натомість він давав мені кілька днів на опрацювання книжки. Трактат виявився справді древнім. Кілька сторінок перетворились на порох в мене в руках. Ну думаю, що старий, якого до речі звати Рудольф Понг, щось запідозрить. Не впевнений, що колекціонери взагалі роздивляються речі, котрі зберігають. Це швидше щось на кшталт хизування. Звісно що примірник був мовою оригіналу – латиною. Дяка Богу, навчання в університеті не минуло дарма, тож деякі знання зостались в голові. Хочу запримітити, що більша частина тексту, котрий мені довелось перекладати, була суцільною дурнею. Певну вагу мав лише останній розділ «Quotes viatori patuit», тобто «Цитати мандрівника». Тут я навів невеличкий фрагмент мого власного перекладу.
Ерік всучив другу один з пом’ятих листків. Відпивши ще кілька ковтків вина, Джек почав читати друкований текст:
«Нарешті мені вдалось розшифрувати письмена гіперборейців. Порізи на шкірах, як я і вважав, виявились зашифрованою мовою. Вони теж знали про Древніх. І у своїй жазі до знань підійшли набагато ближче до Таларіону ніж я. Виходить так, що я під час усіх своїх мандріл лише марно витрачав час, тоді як скарбниця Древніх завжди була у мене під носом. Просто зовнішній вигляд Таларіону був змінений за цей час. Саме зовнішня облуда не дала мені проникнути у таємниці внутрішні. Тепер лише Третій Страж, могутній Коф, одне ім’я котрого повинно вселяти вселенський страх у всіх та кожного, охороняє знання Древніх.
Za Inezz Azaho Esteniosh
Nosapar Tenehgo Anaygp
( визначити мову, котрою написані ці рядки мені так і не вдалось) »
Ерік нарешті докурив сигару. Кинувши недопалок в умивальник він продовжив говорити:
- Спершу я дізнався, хто ж такі гіперборейці. Слово походить від грецького Hyperboreioi — ті, що живуть по той бік північного вітру. Тобто , в теорії, це давно вимерлий народ, єдиним доказом існування котрого є кілька здогадок та теорій та два шматки порізаної тканини. Вважається, що дана нація існувала десь на території сучасної Антарктиди або Гренландії. Прогортавши ще кілька сторінок «De fundamenta scientiae» я натрапив на детальний опис дешифровки алфавіту гіперборейців. Тож мені не зоставалось нічого іншого, окрім як відправитись в Нюрнбергський музей археології, щоб глянути на ті «тряпочки». Півтори години я просидів, дешифруючи той код. Ось що я отримав.
Наступна картка була вимазана в незрозумілі субстанції, тож Джек гидливо розгорнув її і, тримаючи на певній відстані, розпочав читати.
« Шлях до знань завжди тернистий»
«Лише відчувши тягар божественного Кофа, можна потрапити до усипальниці Таларіону»
Ерік, потерши праве око, знову почав говорити:
-Тебе напевне зацікавило, хто ж такий той Коф. З’єднати останні ланцюжки виявилось надзвичайно просто. Коф – це і є Сфінкс. Та я ще не сказав головного. Під лівою лапою Сфінкса є тунель, проте його розкопки були заборонені владою.
Ерік свердлив поглядом співбесідника. Джек, зробивши ще один ковток, зазирнув в очі другу:
- І що ж це означає?
Ерік нарешті всівся. На його устах розцвіла переможна усмішка.
- Ми їдемо в Єгипет.
Фінал - http://juramax.com/work.php?id=13481
Acu rem tetigisti
ghah48
0
0
18
Поезія | Версія для читання 05 лис 2015 о 10:25
мітки: проза, філософія, оповідання, Лавкрафт
Ваш коментар псує враження про роботу, навіть скоріше про автора. Писали вночі, а перечитати вдень забули? Для чого тоді публікувати незавершені роботи і чекати коментарів?
Першій частині не вистачає характеру, загадки. Все дуже просто, сухо. Автор поспішає перейти до суті? А як же насолода від кожного рядочка для читача? Це ж не стаття, а, мабуть, книга?
Друга частина значно насиченіша інформацією, можливо, занадто в порівнянні з першою?
Починається цікава історія, яку хочеться читати далі.
Першій частині не вистачає характеру, загадки. Все дуже просто, сухо. Автор поспішає перейти до суті? А як же насолода від кожного рядочка для читача? Це ж не стаття, а, мабуть, книга?
Друга частина значно насиченіша інформацією, можливо, занадто в порівнянні з першою?
Починається цікава історія, яку хочеться читати далі.
Подібні роботи
