Таларіон. Частина 3. Фінал

Друга частина - http://juramax.com/work.php?id=13313
Джек, сидячи в літаку, довго думав, чому ж він погодився. Що змусило його підтримати авантюру Еріка? У нього ж було усе: гроші, дружина, котра його обожнювала, успіх у своєму крузі друзів… Чому ж зараз він сидить тут, попиваючи коктейль в першому класі, летячи назустріч невідомо чому у Єгипет? Джек сам не міг цього пояснити. Він лише відчував. Джек не був з тих, хто любить зміни. Він продумано вибудовував кожну сходинку на своєму життєвому шляху. Вважав себе щасливим. Та коли навіть найкраща погода залишається незмінною протягом довгого періоду часу, вона , зрештою, теж приїдається. Одне і теж повторювалось з дня у день. І все було таким жахливо однаковим. Незмінно хорошим. Якась зупинка у цьому всьому була просто необхідна. Можливо саме це й змусило його вирушити в дорогу разом з другом.
Джек подивився на Еріка, котрий розмістився на два ряди позаду. Поруч з другом сиділа чарівна дівчина. Проте той навіть не звертав на неї уваги. Ерік був досить привабливим чоловіком, а крім того вмів чудово підтримати бесіду ледь не на будь-яку тему. Тож жінки, в своїй переважній більшості, були в захваті від нього. Проте друг цього просто не помічав. Він захоплено розмовляв з особами жіночої статі, часом закручував з ними певні інтрижки, проте зазвичай через кілька тижнів закоханість Еріка вивітрювалась і відносинам наставав кінець. Єдине, до чого цікавість друга ніколи не згасала – це була тяга до найрізноманітніших знань. Він просто не міг прожити дня, не поринаючи в такі теми, про котрі більшість людей навіть ніколи не задумувалась. Попадаючи в нову компанію, Ерік здавався усім інтелектуалом-естетом, тому що він поводився досить зверхньо, а його обширні знання та манери не дозволяли засумніватись в благородності його роду. Останнє ,впринципі, не було неправдою. Дункан Гольдріш, прадід Еріка по жіночій лінії, був графом. Титул передавався від батька й до сина, проте останній нащадок був справжнім невдахою. Дункан з дитинства набрав безліч шкідливих звичок. У дванадцять його батько, Ульріх, загинув , впавши з коня і зламавши собі шию. Отримавши багатство, Дункан почав розтрачувати його , оточуючи себе розкішшю. Невдовзі в молодого нащадка з’явився “друг”, такий собі Даніель Контегро. Він був улесливим та амбіційним. Обіцяв молодому Дункану золоті гори. Зрештою, молодий граф зостався без спадку. Невдовзі йому довелось закласти фамільний маєток, щоб хоч якось вижити. Не пристосований до труднощів світу, юнак легко втратив усі гроші, виручені за продаж, і опинився на вулиці без жодної монети. З раннього віку у Дункана з’явилась пристрасть до алкоголю. Тож кожен наступний день свого нікчемного існування він намагався провести, топлячи свої нещастя на дні чарки. Граф виживав. Він брався за будь-яку роботу. Хоча єдине, що врятувало його від голодної смерті було одруження з прибиральницею у тому закладі, де Дункан зазвичай випивав. Вона була огидною і майже вдвічі старшою за дев’ятнадцятилітнього графа, проте чоловік занадто низько впав, щоб обрати когось іншого. Саме ця бридка мужоподібна жінка й народила Дункану донечку, котра й стала продовжувачкою роду. Батько назвав дівчинку Хлоєю, проте на цьому його зацікавлення дочкою закінчилось. Тож у віці шести років знедолена покинула сім’ю і пішла у світ шукати щастя. Їй довелось пройти через безліч випробувань, та вона таки змогла знайти своє щастя і влаштуватись у цьому світі. Джек досі дивився на друга. Він ніколи не вважав його інтелектуалом. Той швидше здавався йому безумцем, котрий був одержимий власними бажаннями. Ну подивіться на нього: поруч з ним сидить красуня, а він втупився у власні нотатки, навіть не помічаючи її. І ось, зараз, Ерік втягнув його в одну з своїх авантюр. Джек щиро сподівався, що приїхавши на місце вони не знайдуть анічогісінько… Та він глибоко помилявся.
Вони прибули у Єгипет о п’ятій ранку. Ранкова прохолода не давала б заснути, проте жоден з них й не збирався спати. Навпаки, обоє перебували у стані крайнього збудження. Ерік, вперше з відльоту , заговорив:
- Отже так, я домовився з одним чоловіком, Хафсаном Мулкі, він повинен підібрати нас неподалік та відвезти до Сфінкса, чи то пак Кофа, де нас уже чекатимуть його друзі.
Друг знову здивував Джека:
- Коли ти вбіса встиг?
Ерік переможно вищирився:
- Перед тим, як зайшов до тебе.
Через п’ять хвилин, звірившись з навігатором (що коштувало Еріку п’ять доларів), друзі всілись у брудний джип Хафсана, котрий виявився досить приємним чоловіком. Він увесь час щось говорив, проте його англійська була доволі ламаною, тож Джек мало що розумів. Через п’ятнадцять хвилин вони уже були на місці. Вісім чоловік з лопатами уже стояли поруч з величною спорудою Сфінкса. Ерік поглянув на Кофа і йому стало його жаль: споруда була спотворена людьми та часом. Проте ніхто окрім нього й не думав про те, в усіх був наказ – копати. Ерік кілька митей покрутився, звірив щось з власними записами, та врешті сказав копати прямо під головою у Сфінкса. Робили це швидко, адже справа була забороненою. О шостій тридцять група докопала до плити, схованої під шаром піску. Ерік сказав, що це безумовно те, що вони шукають. Сьогодні талан був на нашій стороні. Ерік всунув людям Хафсана та йому особисто пачки грошей та відправив їх геть. Двічі повторювати цим найманим робітникам не було потрібно, тож через кілька хвилин курява вже осідала за переповненим джипом. Через мить мить обидва чоловіки, котрі залишились на місці розкопок, спустились в яму. Плита була покрита знаками, котрі, проте , з плином часу стерлись. Ерік щось бурмотів собі під ніс, старанно оглядаючи плиту. Джек намагався якось допомогти та він не думав, що з нього буде багато зиску. Та раптом він помітив дещо. Плита не була повністю рівною. Деякі фрагменти плити виступали трішки більше ніж інші. Джек виліз з ями та подивився звіддаля. Витягнувши записник він умовно зобразив ту ж плиту та спробував послідовно з’єднати фрагменти які виступали. Мурашки пробігли по його тілу. Виходила справжня зірка Ерцгами, якщо не враховувати один елемент збоку. Здогадка блискавкою прошила мозок Джека. Спустившись вниз, він наліг усіма силами на зайвий елемент при побудові. Щось скрипнуло і через мить літри піску посипались на друзів зусібіч. Відкашлюючись та махаючи руками, вони намагались розігнати пил, що скупчився навколо них. За мить він сам осів і чоловіки застигли від здивування. Перед ними відкрилось щось древніше, ніж будь яка існуюча на Землі цивілізація. Вхід у підземні катакомби, котрі ведуть невідомо куди й збудовані бозна-ким. Чоловіки перезирнулись . В очах у Еріка яскравим вогником горіло щастя. Він одразу ж ступив всередину, та Джек його спинив. Він виліз з викопаної ями та, підійшовши до сумки, витягнув з неї два ліхтарі, бинт та свій телефон. Зістрибнувши назад, Джек всучив один з ліхтарів другу і вони рушили в зяючу пащу, котра відкрилась перед ними. Всередині було холодно та волого. Стіни покрились слизом і скидалось на те, що вони рухаються по кишечнику якогось монстра, котрий проковтнув їх. Сходи вели вниз і вниз. Пил, котрий спустився ззовні не давав нормально дихати. Джеку було трішки не по собі. Йому здалось наче він потрапив в інший світ, жахливий, неправильний. Єдине, що поєднувало його з тією далекою реальністю, у котрій він колись жив, була смужка світла позаду, котра заледве пробивалась у товщу цієї густої темряви. Нарешті довгий спуск вниз закінчився. Вони опинились у просторій залі. Світло ліхтаря не досягало її кінця. Тут було надзвичайно тихо. Навіть не було чути відлуння власних кроків. Джеку було надзвичайно незатишно. Він уже був готовий забратись з цього страшного місця, та не міг покинути друга самого. Коли вони дійшли до краю кімнати, серце обох скочило в п’яти. Кошмар, котрий не міг прийти навіть у снах – ось що побачили друзі. Велетенська статуя невідомому чудовиську була зроблена настільки філігранно, що здавалось, наче вона зараз оживе і розірве бідолашних шукачів істини на шматки. Ерік ніколи не зустрічав статуї, у котрій могло б бути закладено стільки люті. Жахлива суміш Кракена, людини та дракона вдивлялась в мандрівників кам’яними очима. Ерік врешті зрозумів, хто перед ним і промовив:
- Це великий Ктулху, другий хранитель.
Джек нічого не відповів. Він почав мовчки досліджувати кімнату лише для того, щоб поскоріш забратись від цього чудовиська. Подивившись на друга, котрий пішов досліджувати залу вправо, Ерік рушив у протилежну сторону.
Холодні та пусті стіни зустріли Еріка. Він відзначив, що тут, принаймні, не було тієї плісняви, що зустріла їх на сходах. Так наче хтось усе прибрав. Через мить він почув викрик Джека і рушив до нього. Джек стояв біля входу та дивився вгору, звідки вони прийшли. Ерік стривожено спитав:
- Що трапилось?
- Вихід засипало піском. Ми у пастці.
Ерік спершу не повірив, та потім зрозумів їхню помилку. Вони не залишили жодного знаку, ніхто не знає де вони. Крім Хафсана та його команди, звісно. Та ці люди нічого не скажуть, адже те, що вони зробили було цілком незаконно. Ерік поглянув на друга. В світлі ліхтаря його обличчя набуло страдницького виразу. Може не варто було його втягувати в усе це? Зітхнувши, Ерік промовив:
- Якщо є вхід, значить повинен бути й вихід. Я впевнений, що ми щось знайдемо, коли обстежимо цю кімнату.
Буркнувши щось на кшталт “згода”, Джек поплентався вздовж стіни. Ерік рушив в протилежну сторону. Буквально за мить він натрапив на надпис. Той був зроблений англійською мовою. Ерік схвильовано покликав друга. Підійшовши, Джек прочитав надпис і йому перехопило дух.
«Тут був Алекс. Вийти через головний вхід тобі, друже, не вдасться. Не тіш себе ілюзіями про те, що вдасться розкопати пісок. Древні добре охороняють свої секрети. Плита вже давно стала на своє місце. Вхід в Таларіон позаду Ктулху.»
Отже брат Джека дійсно був тут. Значить його безумство справді якось пов'язане з Таларіоном. Та не це зараз хвилювало Еріка. Якщо вибрався Алекс, значить зможуть й вони. Друзі побігли до статуї. Оминувши зловісного Ктулху, вони побачили позаду нього невеличку нішу. У ній не було нічого, окрім ями, вщент наповненої водою. Ерік, хруснувши пальцями, промовив:
- Що ж, схоже це і є прохід. Я піду першим, перевірю, наскільки важко дістатись на ту сторону. Потім повернусь.
Вода була спокійною та темнішою за смолу. В Джека було таке враження, що вона поглинає світло його ліхтаря. Ерік стягнув свою брудну сорочку та занурився у воду з головою. Вода була неймовірно холодною, та тіло Еріка швидко адаптувалось і через мить брижі зникли і тунель поглинув людину, наче тієї й не існувало. Джек витягнув телефон. Ця річ здавалась йому якоюсь далекою та відчуженою. Він натиснув на кнопку і екран замиготів. Провівши пальцем по екрану, Джек увімкнув таймер. Він сказав собі, що після чотирьох хвилин ниряє, навіть якщо Ерік не повернеться. Минуло рівно три хвилини та дві секунди, коли людина винирнула з тунелю. Ерік впав на землю та довго відкашлювався. Врешті він заспокоївся й почав говорити:
- Отже так: ниряти треба спершу глибоко-глибоко, хапаєшся за плиту й перепливаєш на іншу сторону. Загалом, нічого важкого немає. Головне не зачепитись за ту ж таки плиту, як це сталось зі мною, коли я повертався. Тож я пішов.
Ерік підвівся, та хотів було стрибати знову. Джек спинив його, запропонувавши обгорнути ліхтарі в сорочки, либонь так вони не встигнуть промокнути і тоді можливо вдасться зостатись з світлом на іншій стороні. Так чоловіки й зробили.
Вода була надзвичайно холодною. Винирнувши з другої сторони, обоє цокотіли зубами. Вони перевірили ліхтарі. Нажаль план не спрацював і обидва намокли, проте один з них досі працював. Тримаючись поруч, друзі рушили вперед по круглому коридорі. Уся його поверхня була вкрита різноманітними малюнками, а посеред коридору, на стелі, було намальоване вдвічі більше серце.
Коридор вів до невеликої зали, де посередині стояла ще одна скульптура. Це була куля, яку обвив велетенський черв. Близько двох годин чоловіки намарне шукали відповіді у цій малесенькій кімнатці. Зрештою вони безсило впали на землю, спершись на гладку стіну. Та раптом Ерік скрикнув:
-Згадай-но мої записи. Переклад письмен гіперборейців. « Шлях до знань завжди тернистий» та «Лише відчувши тягар божественного Кофа, можна потрапити до усипальниці Таларіону». А що, коли це було прямою підказкою? Тягар ж бо може бути не лише фізичний, а й духовний.
Обоє підвелись та рушили в коридор. Ерік продовжив свої роздуми:
- Ось тут серце, воно в нас буде знаком духовних страждань. Що могло змушувати Кофа страждати? Він був таким собі хранителем. Охороняв верховного бога, ем… що ж там за істота… Згадав! Верховним богом був черв’як. Ось що означала та статуя в залі. Бог – релігія. А що могло утискати релігію, давити на неї? Лише інша релігія. Отже… У нас тут є хрест, пентаграма і бахаї. Християнства в той час ще не існувало, отже знак хреста – просто символіка, котра насправді означає щось інше. Пентаграма вперше згадується в Піфагора, котрий надавав їй містичні сили, проте вона не символізувало жодної релігії. А от бахаї– цілком підходить, адже ще кхмери використовували її при побудові Анкгору.
Більш не сумніваючись жодної миті, Ерік нажав пальцем на восьмикутну зірку. Та неймовірно легко піддалась під його натиском, хоча здавалась одним цілим з усією стіною. За мить поруч з ними відкрився ще один тунель, котрий спускався ще глибше вниз. Ерік безумно усміхнувся:
- Шлях до знань завжди тернистий.
Через мить він зник у темній дірі. Джеку не зоставалось нічого, окрім як стрибнути за другом. Б’ючись об каміння, він спускався по тунелю під нахилом вниз. Через мить одна з брил розпахнала йому спину. Гаряча кров заляпала вічну скелю. Опісля Джек порізав руку та розбив коліно. Ще через мить він вже летів в темряві вниз. Боляче вдарившись об долівку чоловік пролежав так ще мить. Допоки не побачив над собою Еріка. Той був увесь в жахливих ранах та крові, проте усміхався від вуха до вуха. Джек би щось сказав другу, та був певен, що виглядає не краще. Ерік поманив товариша пальцем. Вони підійшли до входу в залу. Усі стіни були розписані надписами невідомою мовою. Та раптом чіпке око Джека помітило знайоме слово. О диво! Це не були розписи якоюсь древньозабутою мовою. Це був один і той же надпис усіма:
«Лише той хто йшов у темряві буде справді радий світлу. Та лише того не засліпить, хто не жив у темряві»
Друзі увійшли в залу. Джек вимкнув ліхтарик. Він не знав, звідки тут світло, проте воно було. Здавалось, світло ллється звідусюди. Та не це вразило Джека і Еріка. Їх вразила неймовірна кількість книг, які тут знаходились. Стелажі, наповнені ними тягнулись вглиб на багато кілометрів. Безцінні знання, які тисячоліттями були не доступні простим смертним. Усі знання, що ще не відкриті людям. Посеред зали знаходилась велетенська яма, котру проте, можна було запосто обійти. Ерік благоговійно прошепотів:
- Таларіон. Ось він.
Чоловіки рушили вздовж стелажів. Книги тут, як і надпис при вході, були на усіх мовах. Хто їх писав та як, залишалось загадкою. Проте товариші зараз про це не думали. Вони, скривавлені та побиті, упивались власною перемогою. Ерік озирнувся, щоб подивитись, де відстав його друг. Джек же, вихопивши один з томів почав зацікавлено читати. Ерік вирішив відкласти це заняття й спершу дослідити кімнату, знайти вихід. Він нарешті дійшов до велетенського колодязя посеред зали. Зазирнувши всередину, Ерік одразу ж відповз. Там були тисячі вже посірілих під плином часу скелетів. Відповзаючи, чоловік запримітив якийсь вицарапаний на землі надпис. Той був зроблений латиною. Переповнений враженнями мозок Еріка спершу не хотів його сприймати та зрештою йому це вдалось. Липкий страх одразу ж розповзся по тілу.
«На деякі питання не потрібно шукати відповідь»
Саме в цей момент пролунав безумний сміх Джека. Ерік підвівся та закричав:
- Джеку, негайно перестань читати да…
Джек, безумно регочучи, врізався в друга, перебивши тому дихання. Через мить обоє вже летіли в безодню провалля, щоб перетворитись на такі ж поволі сіріючі скелети. Падаючи, Ерік ще встиг подумати про другу частину оповідання Лавкрафта, де згадувалось про те, що ніхто, окрім безумців, ще не покинув Таларіон…
Caelum digĭto attingĕre
land icon
18
view icon
Поезія | Версія для читання 18 лис 2015 о 08:52
Ще немає жодного коментаря
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2024