Errare humanom est

Корабель “Вікторія” тепер уже точно був приречений на загибель. Космічний шатл остаточно втратив керування. Чотири людини дивились в очі смерті. Чорна діра, котру вони були повинні дослідити, виявилась набагато складнішим об’єктом, ніж їм видалось спочатку. Люди не могли отримати жодних даних про її розміри, тож підійшли занадто близько. Природа не вибачає навіть найменшої помилки. Йоганн Хендерсон дивився на цей могутній об’єкт, до котрого вони наближались, проте не замислювався про швидку смерть.
Усе своє існування він жив космосом. Мріяв про нього з тієї ж миті, коли вперше осягнув нікчемність людини поруч з величчю Всесвіту. Якби серед друзів Йоганна були люди, котрі вірили в реінкарнацію, вони б назвали його живим Колумбом або Магелланом. Жага до відкриття чогось нового у ньому переважувала усі інші якості. Нажаль, на ту мить, коли дитя вперше відкрило оченята, на Землі не зосталось місцин, відвідуючи котрі людина могла б відчути себе першопроходьцем. Проте саме в ту мить розпочалась епоха освоєння космічних просторів. Вперше відкривши для себе науку астрономію, Йоганн уже знав, що він робитиме в майбутньому. Він буде Хеєрдалом космосу. Міжзоряним Одисеєм.
Ніхто ніколи не проводив паралелей між Йоганном та першовідкривачами. Не те, щоб в нього не було друзів, котрі б вірили в переродження душ, у нього не було друзів взагалі. Досягнувши значних висот в науці та освоєнні космосу, молодий вчений прирік себе на провал у спілкуванні з іншими людьми. Він був викинутий за борт соціального життя без рятувального жилета. З дитинства Йоганн був ‘’не таким’’. Його просто не помічали. З дитинства хлопець замкнувся у собі. В школі його принижували фізично, проте й вдома він не мав притулку. Мати завжди вимагала від нього неможливого, як впринципі й від усіх, хто її оточував. Батько, швидко зрозумівши це, одного ранку вийшов за сигаретами й більш не повернувся. Моральні приниження матусі спершу лякали малюка, та підрісши, він просто почав зневажати ту, котра його породила. Як же могла вона, не досягнувши нічого, осуджувати його? Ніхто не розумів Йоганна й в університеті. Саме тут юнак позбувся останніх зв’язків з соціумом. Він перестав відчувати. Навіть мати вже більше не викликала зневаги. Йоганн збайдужів до усього, окрім того величного та страхітливого простору над його головою.
В двадцять п’ять молодий, нікому не відомий юнак, котрого усі величали ‘’доктор Хендерсон’’ вперше відправився в космічну подорож. Метою мандрівки був збір антиматерії, яка й дозволяла долати велетенські відстані з мінімальними затратами. Змігши отримати від’ємну енергію за допомогою цієї дивної речовини, вчені навчились пересувати об’єкти в просторі. Нажаль, досі визначити природу чорної матерії не вдалось, тож дуже часто, особливо під час далеких стрибків ( поки що людство обмежувалось нашою галактикою), корабель просто само знищувався. Сумарна кількість фатальних випадків досягала 70%. Крім того, можна було потрапити під випромінювання чисельних квазарів, або ж опинитись на кілька тисяч кілометрів далі, ніж було заплановано, що часто призводило до летальних результатів. Тож більшість людей боялись кудись покидати рідну планету заради примарного шансу побачити нові світи. Більшість офіційних компаній призупинили проекти по дослідженню космосу на невизначені терміни. Проте все ще знаходились відчайдухи та мрійники, котрі були готові віддати все задля того, щоб побачити Всесвіт. Саме таким був Йоганн. Він не мав наміру чекати. Вчений був готовий загинути задля досягнення своєї мети.
Після першого польоту бажання знову побувати в космічних просторах збільшилось. Світ навколо став ще більш нудним та сірим. Жодна книга уже не могла задовольнити цікавість Йоганна. В нього був план. Він хотів відвідати центр нашої галактики. Дослідити найзагадковіший об’єкт у цілому Молочному Шляху. Засновницю нашої галактики. Чорну діру.
І ось зараз Йоганн щомиті наближався до її бездонної чорної пащі. Він не боявся. Страх покинув його разом з іншими людськими відчуттями. Йоганн чекав. Досліджуючи чорні діри усе своє життя, він вважав, що усе це не було фіналом. Йоганн хотів нирнути всередину. На відміну від Дейва.
Дейв Річардсон фактично був капітаном корабля та головним пілотом. Він з усіх сил намагався втримати штурвал та вижати усе для того щоб вирватись з чіпких лап чорної діри. Дейв не хотів, щоб його могилою стало провалля в просторі. Нажаль, йому нічого не вдавалось. Капітан вже розумів, що це кінець, та здаватись не хотів. Йому було заради чого повертатись. Він ще хотів набивати собі шлунок смакотою, кохатись з жінками та надивитись нових фільмів у широкому форматі. Та й був тут Дейв лише заради грошей. Адже кілька польотів і ти вже розкошуєш. Та Дейву завжди було мало. Він мріяв про найкращу жінку, найбільший будинок та власну яхту. Заради того, щоб досягнути своїх цілей капітан був готовий йти по трупах. Дейв був гравцем. Все або нічого. Варто вказати, везучим гравцем. І ось ці ризиковані польоти стали для нього справжнісінькою золотою жилою. Гроші, вино та жінки – тепер усього в нього було вдосталь. І Дейв цим впивався. І от, це мав бути його останній, як він вважав, політ. Хоча так само він думав й про два попередні. Насправді цей капітан нізащо б самовільно не спинився. Ризик був для нього справжнім наркотиком. Та кінець врешті прийшов. Все ще стискаючи штурвал, чоловік врешті осягнув, що більш ніколи не повернеться. Надії немає. Сльоза скотилась по щоці Дейва.
Генрі думав про те, чи розчавить їх до того, як розкладе на атоми. Горизонт подій був вже надзвичайно близько. Кожен, хто зустрічав цього худорлявого юнака одразу ж розуміли, що це непересічна особистість. Перш за все люди відзначали його вроду, а потім той факт, що цей хлопчина забагато знає. Він був ерудований у всіх галузях. У свої двадцять три він уже встиг видати три книги, стати мільйонером, прогоріти, а потім знову заробити купу грошей, двічі сісти за решітку та тричі розлучитись. Проблема Генрі полягала в його протиставленні себе цьому світу. Він шалено критикував усе, починаючи він зовнішності людей і закінчуючи сонетами Шекспіра. Найгіршим було те, що Генрі говорив усе що думає співрозмовнику в лице. Ніхто не суперечив цьому самовпевненому молодику, тому що відплачував він наче справжній злий геній. Публічно ображений випускник Оксфорду Гарві Дорнвуд за незнання власного предмету плюнув у лице викривачу своїх недоліків. Через тиждень він сидів у камері за розбещення неповнолітніх, хоча божився, що таким не займався. У такої людини, як Генрі не могло бути друзів. Проте було багато фанатів. Він використовував чоловіків, втамовував свою хіть з жінками з власної “групи підтримки”, обзивав їх ‘’кретинами’’ та змішував з гівном, за що вони боготворили його й називали найкращою людиною у Всесвіті. Насправді ж ніхто не знав, що змусило Генрі стати таким. Все почалось з його батька. Останній був вельми релігійною особою. Одного разу синочок з захопленням почав розповідати татусеві про будову нашої галактики, на що батечко відповів, що існуємо лише ми та Бог, а усе інше не варте нашої уваги. Це страшенно розлютило та здивувало малого Генрі. До того він вважав, що дорослі люди знають та розуміють усе, а тут виявляється, що вони обмежені та сліпі, як і діти. Хлоп’я не хотіло бути таким бридким і тупим. І після цього моменту Генрі почав накопичувати знання. Знань виявилось дуже багато, а часу надзвичайно мало. Тож підрісши, юнак почав обмежувати себе у сні. Спершу він використовував каву та енергетики, та коли вони втратили свою дію, перейшов на таблетки та стимулятори. В дев’ятнадцять він врешті завершив своє інтенсивне навчання і один біс знає, як його організм пережив такі навантаження без серйозних побічних ефектів. За п’ять наступних місяців він видає два томи про пригоди пошуки істини лицарем, котрий втік з поля бою і гостру критику релігій усіх популярних конфесій. Виручені гроші він вкладає у відкриття супермаркету, заробляє шалені прибутки, проте буквально через місяць втрачає усе та сідає у в’язницю наче через ‘’махінації’’ з грошима. Просидівши у камері місяць, Генрі виходить на волю, віддавши усі свої заощадження. Приблизно через пів року відкриває заклад швидкого харчування, який теж приносить йому велику виручку. У день святкування свого двадцятиліття пійманий за купівлею наркотиків. Генрі відсидів пів року після того, як мотивував свої дії тим, що у житті треба спробувати усе. Вийшовши з в’язниці він одружується вперше. Шлюб розвалився через тиждень, а через два Генрі знову наречений. Під час другого медового місяця хлопець остаточно розчаровується в нашому світі та подає на розлучення. Судовий процес тривав цілих три місяці, а на наступний день після його завершення в Генрі з’являється нова наречена. Останній шлюб протривав найдовше і під час нього хлопець вперше звертає свою увагу на космічні польоти, як втечу від реальності, котра йому так знавісніла. Генрі подає на розлучення лише через те, що хоче порвати усі зв’язки з світом, котрому він так часто показував середній палець. Зараз, стоячи на порозі не пізнаного людьми, він відчував цікавість та радість. Його не знищив той гівняний світ. Він став здобиччю Всесвіту. Генрі усміхався.
Анна міцно обхопила доктора Хендерсона. Він був єдиним, хто на її думку ще не стратив глузд. Дейв, міцно стиснувши кермо, рюмсав, наче мала дитина. Генрі ж був переповнений радістю. Здавалось, ще мить і він засміється. Анні здавалось, що вони обоє зійшли з розуму. А їй потрібна була підтримка. Все своє життя дівчина шукала опору. Дівчинка зростала без батька. Ніхто не заступався за неї на вулиці, ніхто не контролював її бойфрендів, ніхто не приходив до школи, коли у дівчини були проблеми. От вона й росла такою собі сіренькою мишкою. Ніколи Анна не проявляла ініціативи, а її життя складалось з виконання наказів, котрі дівчині давали її керівники. Навіть тут вона опинилась не з власного бажання. Босові було потрібно показати, що він підтримує розвиток сучасної науки, тож він поставив Анну перед фактом: або дівчина йде з роботи, або летить в космос. Як же наша сіра мишка могла відмовити? А Анна насправді теж мала почуття. Можливо про це мало хто здогадувався, та в дівчини була власна точка зору. Вона навіть вечорами мріяла про щастя. Звісно, її бачення ідилії було примітивним: мужній чоловік поруч та двійко щасливих дітей. І вся сім’я щасливо усміхається. Та усе людство визнавало що геніальне – просте. То чим же мрія Анни була гіршою від бажання стати великим імператором чи мультимільярдером? Та зараз вона стояла тут. Її мріям не судилось втілитись в реальність. Страшна темрява була дедалі ближче. І Анна закричала:
- ААААААААААААА!!!!!!
Корабель перетнув горизонт подій. Йоганн з зачудуванням відмітив, що почали деформуватись звуки. Крик тієї дивної дівчини, що прилипла до нього перетворився на гарчання, а коли плаксій окликнув його, вийшло щось на кшталт ‘’Вонте Кентепцьон’’. Густа темрява окутала їх. Йоганн відчував себе так, наче занурився в вату. Спершу молодий вчений подумав, що стає настільки темно, що він перестає бачити ніс корабля, та через мить вчений зрозумів, що ‘’Вікторія ‘’ разом з екіпажом розчиняється. Док з зачудуванням дивився, як від капітана зосталась лише рука що повисла в просторі. Через кілька мілісекунд вона теж зникла. Врешті підійшла черга самого Йоганна. Болі не було. Лише враження полегкості, а потім чорнота.
Це була не опівнічна темрява і навіть не абсолютна тьма. Це було не колір і не відтінок. Це було саме єство. Йоганн почув, як він розростається вшир, росте. Він уже не був людиною, ні. Доктор Хендерсон вже не жив, проте він досі мислив. Раптом перед ним вигулькнула Земля. Поволі вона віддалялась, Йоганн дедалі збільшувався. Ось уже Сонячна система була не більша за тенісний м’ячик в порівнянні з людиною. Через мить або мільярди років, доктор не міг з точністю сказати, скільки часу минуло, бо такого поняття, як час поза межами простору не могло існувати, увесь всесвіт помістився перед Йоганном.
Коли людина моргає, вона на якусь мить втрачає зв’язок з реальним світом. Щось на кшталт цього щойно відбулося з думками Йоганна. На кілька секунд док повністю розчинився. І вперше за життя чоловік відчув блаженство. Він став нічим. Та через мить все повернулось на свої місця. Всесвіт знову вогником загорівся перед Йоганном. Саме в цю мить він осягнув дещо справді важливе. Він не збільшувався. Це Всесвіт ставав нічим. І тут жахливий здогад пронизав єство Хендерсона. Усе, що існувало навколо нього, усе, чим був наш світ – лише жалюгідне породження нашого ж розуму. Ми не могли відшукати нічого путнього в тому пустому просторі лише через те, що не могли це щось придумати. Люди самі створили себе. Обмежені розумові ресурси дозволили нам існувати лише в примітивному тривимірному просторі. А подальші дії людей зробити себе вартіснішими не давали результату через те, що ми намагались вплинути лише на те, що співіснувало з нами. Тепер же, будучи поза межами власної клітки, Йоганн врешті міг стати Творцем. Великим створювачем, а не обмеженим послідовником людської раси. Він буде новим Богом.
Раптово думки Йоганна перервались панічними словами, котрі спалахнули в єстві доктора неоновою вивіскою:
- Куди все зникає? Допоможіть! Я не…
Це був Дейв. Прив’язані до біологічної оболонки істоти не можуть існувати без неї. Це як своєрідний панцир, котрий не дає розпастись тому, що люди називали думками. Йоганн зрозумів, що зостанеться лише один. Найбільше єство поглинає менші. Пілот розчинився в небутті. Шаленим виском в суперників по існуванню вчепилась Анна. Та через мить її сили зійшли нанівець, адже вона не могла навіть близько осягнути масштабів умів, з котрими намагалась змагатись. Вона теж розтанула в хаосі з нічого. Голос Генрі гучним басом вп’явся в думки Йоганна:
- Я стану Вседержителем Всесвіту! Люди будуть підконтрольні лише мені, жалюгідний астрономе!
Йоганн сприйняв усе спокійно. Він уже переміг. У своїй напускній величі супротивник був мізерним:
- Поглянь-но на те, як горить наш Всесвіт. А тепер озирнись. Таких лампадок тут безліч. Бачачи велике, ми не помічаємо колосального.
Мовивши ці слова, Йоганн став вінцем усього знаного, власником полісу Всесвітів. Та радість його протривала не довго. Темрява почала сліпити його. Ще одна енігма враз була розгадана доктором Хендерсоном. Йоганн з жахом усвідомив, що досі був в’язнем більшої світлої плями яка повільно пливла по імматеріумі. І зараз його дії змусили прокинутись щось невимовно древнє, порівняно з чим час існування нашого Всесвіту був настільки мізерним, що ним можна було б знехтувати. І це Древнє вмить погасило яскраву кулю та єство колосального Йоганна, запротореного всередині.
land icon
18
view icon
Поезія | Версія для читання 24 лис 2015 о 11:37
чудово... дуже сподабовалось.
07 гру 2015 о 23:52
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2024