Художниця нова
Той вогонь, що несла спалював всю радість.
Тужила я, як не літала уночі,
Як зла відьма з простого фільму жахів.
Та апріорі ненавиджу я ті гори,
Що поставали предо мною навіки.
І тепло так уже не було у мені,
Бо вселився холод той із заметілі.
Та все ж анафема, зникаючи, лишала
Не ті сліди, чи навіть шрами ті,
Вона лишала за собою зерна, чисті зерна,
З яких була народжена художниця нова.
Nata7
0
0
18
Поезія | Версія для читання 04 січ 2016 о 18:17
Подібні роботи
