Історія кохання старовинного Львова

Деякі історії мають вигляд казки. Це такі собі схожі випадки, про які розповідають кожному з нас. Але віра у справжнє і непереможне кохання завжди буде сильніше за кожного з нас. І які б перепони нам не ставили, щире та дійсне кохання – це й справді інколи лише казка. Але тим не менш, без неї, наше життя стає здобіса нудним та спокійним.
Історія нашого сюжету починається у казковому старовинному Львові. Тут, на початку 20 століття траплялося багацько історій, але ця, мабуть, назавжди залишиться таємничою загадкою тих часів. А трапилося ось що.
В ті часи на околиці міста Львів жив багатий та впливовий купець. Історію його сім’ї можна розповідати довго, бо насправді родина жила тут багато років, надійно пускаючи коріння та розширюючи вплив на суспільну думку міста. Загальна ж картина життя купця була приємна. Він був досить порядний, як для торговця та досить добрим, як для людини. Тому слава про нього та його життя йшла гарна.
Іншими дійовими особами в цій ситуації була сім’я купця. Дружина, з якою він пов’язав життя ще у молодому віці, була невимовно красивою та мала добру вдачу. Кохаючи свого чоловіки до нестями, вона стала йому надійною підтримкою на протязі багатьох років. Займаючись господарством, ця жінка, як ніхто інший знала усе чим займався чоловік. І була чи не єдиною, кому той довіряв безмежно. Власне, у такій сім’ї і народилася наша дівчинка. Щоб не травмувати істинних героїв цього оповідання ми не будемо казати тут справжнього ім’я, але нехай вона буде Оленкою. Дівчина виросла у величезній любові до праці, навколишнього життя та людей. І хоча вона не мала досить гарних задатків до спілкування, гроші вирішували за неї все. Вона мала можливість годинами мовчати та робити вигляд що їй цікаво слухати чиїсь побрехеньки.
Дівчина любила своїх батьків, але постійно з ними сперечалась з приводу занадто великого інтересу до суспільної думки. На що отримувала досить переконливий та логічний довід, що жити окремо від навколишніх людей не вийде і їй також треба звикати до спілкування з різними людьми.
Власне проблема постала у новому світлі, коли дівчині виповнилося 16 років. Починаючи з підліткового віку вона замкнулася та взагалі не бажала виходити на світські вечірки, залишивши поряд з собою лише декількох подруг. Поринувши у світ книг та знань, дівчина поступово втратила бажання вибиратися на звичайні розважальні заходи. І лише наполегливість люблячих батьків змушувала її якось змінювати поведінку.
Але така поведінка не могла пройти осторонь уваги людей. І з часом вже навколишні люди почали помічати її відлюдкуватість та також старалися триматися від неї подалі. Хоча тут зазначимо, що чоловіків, ця здатність мовчати нерідко приваблювала, змушувала видавати свої найбільші секрети та відкривати серця перед незрівнянною дівчини. Звичайно ж таке викликало неабияку образу серед інших жінок, які постійно плели дикі інтриги навколо неї.
Але в дійсності усі їх залицяння були марними, бо насправді Олена вже давно поставила на собі хрест, вирішивши присвятити себе таким собі філософським дослідженням. В кохання вона не вірила і не мала ніякого бажання взагалі з кимось спілкуватися на цю тему. Але життя це ж завжди непередбачувані повороти.
***
Другий наш герой жив іншим життям. Це була паралельна, незвична для нас сторона виживання. Знайомство з ним відбулося якось зовсім випадково. В якийсь день батько Оленки помітив одного дивного хлопця на ринку. З першого погляду здавалося, що в нього відсутня нога, але потім можна було помітити їх різницю, вони були різні у довжину. Через це дивак шкультигав на одну ногу. Лице його, наче й не видавало нічого дивного, але замилене і підбите око робило його страшним та неприязним. Плечі його були перекошені на ліву сторону, але спину він тримав рівно. Але все то було б не таким страшним, якби не його дика та дивна посмішка. Вона не виражала нічого людського, та не сходила з лиця чоловіка. Одягнуто він був бідно, у якісь потерті ляхи.
І хоча батько Оленки побачив його вперше в той день, до цього він вже не раз чув про нього. А історія його була ось яка. Не дивлячись на те, що його не любили у місті, на роботу час від часу він влаштовувався, бо мав власне непогану наснагу до праці. Власне сам по собі хлопець не видавав ознаки відсталого розвитку і подейкували, що навіть бачили, як той читав книгу. Але то були плітки. В більшості випадків люди були впевнені в тому, що людина проклята і тому не брали його до себе надовго. Через що дивак бігав від однієї роботи до іншою. Та взагалі-то це його, мабуть, влаштовувало. Ніхто не чіплявся та не вимагав зобов’язань. І саме в той самий час, коли батько дівчини побачив нашого героя, той наче шукав нову роботу, намагаючись влаштуватися у деяких торговців.
Бугай, як він сам себе назвав, з радістю зголосився до запропонованих купцем умов. А пропозиція була така, що здавалася найбільш підходящею в ту хвилину – робота помічника на складі. Як раз в той період купець шукав того хто б міг виконувати важку працю і тому, кому б не потрібно було багато платити. І така кандидатура віднайшлася. Домовилися, що він буде оплачувати раз на тиждень грошима. Кормити пообіцяли два рази на день. З іншого боку Бугай може узяти вихідний, коли захоче. Але не більше ніж один раз на тиждень. Працювати потрібно було рівно з сьомої до сьомої. На тому й домовилися. Купець знайшов робітника, а той заробіток на деякий час.
***
Бугай почав працювати майже одразу. Йому було надано добре облаштоване ліжко у коморі, їжа та деяка зарплатня. Батько Олени не був скупим особливо для тих, хто бажав працювати. І свої обіцянки виконував, не дивлячись навіть на те, що він мало розділяв людей за здібностями. Не вмієш чи не можеш щось зробити – йди геть. Через це працівників він мав небагато, але здебільшого всі мали велику охоту до праці.
З іншої сторони, усі хто приходив до купця мали пройти перевірку у дружини, яка робила власний висновок з приводу людини. Ця ж панянка мала взагалі свій погляд на речі і зрозуміти її було важко. Вона, як той рентген просвердлювала очима усе про що ти думаєш та бажаєш. І не дай Боже тобі глянути у бік дочки! Ух! Ти не тільки вилетиш з роботи, а ще зарплатню свою віддаси. Причому добровільно. Тікати від господарки треба було далеко, про це знали всі. Саме тому Олену боялися, хоча зтиха й поглядали на розкішну та красиву дівчину.
Бугай відразу сподобався мадам. Вона не вбачала в ньому ніякої загрози та цінувала його бажання працювати. Це дивак майже нічого не виражав, не мав якихось зверхніх бажань та був доволі чемним, як на того, від кого відцурався світ.
Працівники прийняли проклятущого не охоче. Але слово господарки дому було для них законним і вони через силу дозволяли йому бути серед них.
***
В цей самий час наша головна красуня вже досягла свого найбільш привабливого віку. І мати прийняла рішення віднайти хоч якогось кавалера для дочки. Красива, слухняна, розумна дівчина повинна була стати прекрасною дружиною. Тим паче, що чоловіки були охочі до молодою особи. Але не так сталося, як гадалося. Та «вперлася рогом» та не бажала нікого слухати. Як наче бісова тітка, вона сперечалася з батьками та з впевненістю заявляла, що всі навколо не варті її уваги.
- Ну, мамо, ну, що Ви, ото мені привезли, як наче клунок для продажі?! Не хочу я бачити нікого. Не ціпайте мені душу.
І так кожного разу.
- Та ти хоча б поспілкуйся. Та дай же людині шанс! Що ж ти як та дика тварина, нікого не підпускаєш до себе!
Але та була непохитна. Ні! Та й усе! І так майже два роки, допоки мати не пригрозила віддати дівчину в монастир, якщо та не зробить вибір напротязі року.
- Не хоче продовжувати рід значить хай іде та займається благородною справою. Може хоч когось у цьому світі полюбить, окрім своїх вигаданих героїв.
Ой, що то було після цих слів. З одного боку сльози, з іншого крики. Понасбігалися родичі та усі давай вирішувати питання, що ж ото робити. І так майже пів дня, довівши до того, що дівчина розревілася та тихесенько вислизнула на двір. Не знаючи що можна зробити в такій ситуації, вона і відправилася гуляти по околицям, аж поки не вискочила до основної вулиці міста. Не бажаючи більше сперечатись, наша героїня просто пішла подалі від криків, воплів та розчарувань.
Між тим надворі вже смеркалося і ніч невпинним потоком огортала наклолишні будинки. Від суму та самотності сльози застилали зіниці, а серце розривалося від болю. Не пам’ятаючи себе від горя та суму, вона просто йшла, як наче у тумані. Її бажання йти власною дорогою житті стикнулося зі звичною буденністю. Вона готова була працювати у батька, робити будь-яку справу, але те, чого від неї вимагали було їй найважчим випробування. Така вже вона була, самотня та відчайдушна. Ох, скільки ще їй доведеться вислухати порад від родичів? І все ж таки вона напевно розуміла, що в який момент вона просто підкориться і це вбивало найбільше. Аж раптом…
- Тобі краще туди не йти. Гарним панянкам в тому районі може й раді, але добре від того тобі не буде, - почула вона позаду лагідний, приємний голос.
Обернувшись вона побачила у темноті чоловіка. Він був наче невисокий, але здається мав неправильну поставу. Більше у тій суцільній темряві вона нічого не змогла роздивитися.
- А вам яка справа? Хочу і йду! Це мої ж проблеми
- Так, але вони стануть не тільки вашими, якщо ви потрапите у біду. А тому я не раджу вам шукати неприємності там. Якщо хочете можете піти та викинутися з дзвіниці або мосту, але ходити туди не варто.
Чомусь дівчину така порада неабияк звеселила і вона засміялась.
- Ну, ви й добрий чолов’яга. Я прям не знаю чи казати вам дякую, чи ні за вашу турботу.
Але той більше не сказав ні слова і просто розвернувся та пішов у протилежну сторону. Раптом дівчині стало страшно і вона, як навіжена погналася за дивним незнайомцем. Не розуміючи чому, але вона йому довірилася. Щось в ній поворухнулося і це її здивувало.
- Стійте! Мені нікуди йти! Що ж мені робити?
Вона йшла за ним майже два квартали, намагаючись докричатися або наздогнати, але той був здається непохитним. «Мовчазний та пихатий», постійно звучало у неї в голові. Та раптом той зупинився під ліхтарем і несподівано повернувся до дівчини. І чи то намагаючись її вразити, чи то налякати подивився в якусь мить у її широко розплющені очі.
Як розповідала потім дівчина, це був якийсь несподіваний спалах. Він просто, як той вогонь запалив усе що крутилося навколо мене. Вона вперше в житті зупинилася і не змогла відвести очей. Цей погляд змусив її застигнути. Все життя в мить промайнуло, змушуючи згадати кожну хвилину свого існування. І все впліталося в одне неперевершене відчуття чогось знайомого, близького та рідного. Як наче перед нею відкрили дитячу книгу, яку вона дуже давно читала, але геть забула про неї. Це настільки вразило її, що вона навіть не подивилася на людину.
Бугай, а це був саме він, і сам здивувався такій реакції. Він щиро сподівався відігнати дівчину від себе, але вона навпаки ще більше зацікавилася. Це в свою чергу змусило його самого відчути щось незвичне. А це, я вам скажу, було вперше.
- Ну, гаразд! Що ти від мене хочеш?
- Мені нікуди йти!
- В тебе є будинок батьків. Ти завжди можеш повернутися!
- Ні! Я краще на вулицю!
- Дівчино, ви перечитали романів, - пшикнув він
Олена не відповіла, але про себе відмітила, запитання про те, звідки така людина могла знати про романи чи щось подібне. «Ага, подумала вона, ось ти й попався».
- Добре. Я знайду для тебе ліжко, але на ранок ти повернешся додому!
І з цими словами, не дочекавшись відповіді, він пішов далі. Його збентежив той факт, що дівчина ніяк не відреагувала на його каліцтво. Але з іншого боку, вона могла й не помітити посеред ночі. Ну, що ж почекаємо до світанку. Бугаю так і кортіло налякати цю настирну та наглу панянку. «Ну, що ти отримаєш, що хочеш. От же ж наглі хазяїни!»
Він відвів Олену до своєї комірчини, після чого залишив її наодинці, вийшовши майже відразу надвір. С того моменту і до ранку дівчина його й не бачила. Лише через декілька годин, після того, як господар зник, їй здалося, що двері відчинилися, а поряд з нею лягла пухнаста кішка. Вона подумала, що, мабуть, тут є тварини та не звернула на це уваги, знову солодко поринувши в сон. Та наступного дня виявилося, що двері були зачинені із середини та в будинку нікого не було. Олена здивувалася, але не придала тому значення.
Відчинивши двері, вона побачила пакунок із їжею, який хлопець, мабуть, залишив ще декілька годин тому. Взявши без будь-яких вагань сніданок, вона швиденько сіла уплітати смачні бутерброди та запивати їх солодкою водичкою. В процесі, вона почала роздивлятися кімнату. І помітила, що загальний вигляд приміщення був якийсь дивний. Тут не було звичних речей, тут усюди висіли якісь підвіски та трави. Все було обставлено якось дивно і зовсім не так, як звикли сучасні працівники. А тим паче це було дивно для такої людини. І їй зовсім не давав спокою той погляд. Все вона не могла забути його, це було якось дивно та незвично для неї. Замислившись вона й не помітила, як поступово з’їла усе, що їй принесли. Аж раптом її погляд торкнувся якогось дивного листка, який виглядав з під ліжка. Вона опустилася на підлогу і «О Боже ж ти мій!», що вона знайшла. Це був цілий книжковий склад! Тут було здобіса різних книжок, різного формату та тематики, від серйозної до літературно рицарської. Ох, скільки ж тут ховалося цікавого. Захопившись, вона відкривала кожну сторінку улюблених та незнайомих книг, вихоплюючи очима кожну виділену цитату та речення. Багато їй було знайомо, але водночас багацько було й нового. В якусь мить вона навіть знайшла вірші та деякі записи, які, судячи з усього, робив сам господар. Поринувши з головою у вирій мистецтва, вона й сама не помітила, як почала захоплюватися цією незвичною та творчою людиною.
Та раптом перед дверима щось скрипнуло. Дівчина в мить сховала усе, що тримала в руках та бігом присіла на ліжко, як наче нічого й не трапилося. При цьому, дівчина встигла сховати до кишені один із віршів.
Хлопець зайшов у наступну хвилину, не дочекавшись відповіді. І в цей момент вона помітила, що це був той самий дивак про якого батько так часто розповідав. В нього не було ока, плечі були перекошені і носив він якісь дивні та порвані ляхи. Дивак, що тут скажеш? Але чому його всі так боялися? Він був досить милий та зовсім не викликав огиди. Їй навіть сподобалося, щось незвичне у його зовнішності. Зайшовши усередину, він відразу оцінив, що дівчина все схрумала. Він чекав її хоч якоїсь реакції. Та вона лише подякувала за теплий прийом та сніданок і жодним поглядом не виказала здивування чи переляку щодо чоловіка. В її очах сяяло зацікавлення і той вловив дивний погляд. Чи здогадався він тоді, що вона віднайшла його схованку? Мабуть, що так. Але вирішив почекати із висновками.
- Вам, потрібно повертатися. Мене чекають на роботі, а вас розшукує все місто. Вже такий галас підняли, що якщо вас знайдуть тут, мене виженуть із міста. А це поки що в мої плани не входить.
Дівчина і відчувала, що мала б пручатися, скоріше їй цього чомусь дико хотілось, але вона не бажала підставляти чоловіка до якого вже відчувала величезну приязнь. І сказавши від усього серця дякую за все, Олена вийшла на двір та все ж таки відправилася додому. «Бажання то робити не було, але вибору я не мала. Щось змушувало мене повернутися. Навіть враховуючи сварку»
***
А там вже стояв жахливий галас! Весь дім був, як одна божевільня. Мати плакала, батько злився, а прислуга бігала, намагаючись хоч якось заспокоїти невтішних батьків. Першим почув наближення господарки пес. Він радісно заскавчав та почав пригати до дверей. Потім вже підійшли й слуги. Ух, що тут почалося. Спочатку була радість, а потім все змінилося на сум та злість. Дівчина отримала багацько доган, навіть від любого батька, який до цього жодного разу навіть голос не підвищ на неї. В результаті, наша героїня отримала, як це зрозуміло, декілька днів арешту. І ось це було величезною помилкою. Може, якби дівчина мала волю вона б швиденько про все забула. Але сидячі у своїй кімнаті, в самотності, вона мимоволі десятки разів прокручували події тієї ночі. І все цей хлопець не йшов у неї з голови, все їй хотілося розгадати ту таємницю, яка важким тягарем знаходилася у серці людини. Звичайно в ті дні що їй тільки не здавалося. Будучи особою романтичною та начитаною, дівчина мимоволі пригадала усі міфи та легенди про зачаклованих парубків.
Та одного дня сталася дивна пригода. В один із днів, сидячи на підвіконні вона помітила прекрасного білосніжного голуба. Він був невимовно красивий та граціозний. І, о Боже, він тримав у клюві невеличку троянду. Це було так дивно, але разом із тим романтично, що вона не стримала посмішки.
Дівчина посміхнулася та взяла невеличку квітку. Щось їй видалося знайоме у тому птаху, але відганяючи настирні думки, вона вирішила трішки почекати із висновками. І ось вона вже збиралася покласти троянду на полицю, як раптом помітила серед пелюстків записку. Це був невеличкий папір на якому від руки написали один невеличкий вірш. Олена ж звичайно впізнала почерк. Голуб не відлітав і здається спостерігав за реакцією. Це її на диво насмішило, бо щось в ньому було дуже знайоме та людське. Вона швиденько написала відповідь іншими відомими віршами та причепила їх до ноги птаха.
Взявши голуба у руки, вона інстинктивно злегка поцілувала його. А той у відповідь стрепенувся, різко вирвався та полетів у відкрите вікно. Але через день, він знову з’явився на її відритому підвіконні. На цей раз, вона отримала просто записку, в якій у віршах розповідалася історія двох птахів, які втратили крила. Та тут не було закінчення і вона дописала його власноруч. Потім було ще багато слів, які складними рядками вкладалися у записки. Дівчина майже кожного дня отримувала листи, після чого писала на них відповіді. І все то було так чарівно та магічно, що з кожним днем втягувало її все більше и більше у відчуття пригод та насолоди від нового, незвичного почуття. Ставши частиною цього цікавого діалогу, вона й сама не помітила, як життя засяяло іншими барвами та втратило плин часу. Та ось уже термін її покарання пройшов, прийшов час зробити крок уперед.
Хоча насправді, її свобода не принесла бажаною радості нікому. Її лякала подальша доля, а родичів – майбутнє дитини.
Через це в той же день, щоб не давати волю емоціям, дівчину прийнято було відправити на деякий час до сусіднього села. І хоча Олена всім своїм серцем пручалася тому, вибору в неї не було. В той же час, поза межами міста вона могла мати більшу свободу вибору і вона це прекрасно розуміла. Їй би тільки, якось передати звістку про свій від’їзд?! Написавши швиденько листа, вона знайшла якогось малого хлопця і вручивши йому плату відправила доставити записку по представленій адресі. І хоча впевненості в тому, що інформація буде доставлена не було, вона все ж таки хоч спробувала.
01.03.2016.
land icon
18
view icon
Поезія | Версія для читання 11 бер 2016 о 20:05
Анонім Критика
тільки виправте, будь ласка, на "Львова" у назві. також було б непогано виправити інші помилки.
історія досить цікаво написана, мабуть, ще буде продовження
12 бер 2016 о 02:36
Анонім, Оу, дякую, виправляю
12 бер 2016 о 19:20
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2024