Присв*ячується...
Ти стояла майже біля безодні. Ти хотіла стрибнути, але я тобі не дав цього зробити. Від тоді у нас народилася донька. Яку ми кохаєм так сильно, як тільки може дозволити нам любов.
А чи пам'ятаєш ти, як ранкові малі краплі ковтала трава? А як пахла кава після шлюбноі ночі? А цей перший незайманий дотик? Спочатку обійми, потім простий поцілунок, який нічого нам не обіцяв, а тоді вже єдиний, міцний світ на двох? А пам'ятаєш, як твій носик був в джемі? Такі безглуздя, такі дурниці, які вкарбувалися в мою душу аж до самої смерті.
Шелестів вересень, сонце розливало своє тепло. Ти стояла та говорила по телефону, а я був тим хлопцем, який просто поглянув на тебе. І ти цей погляд в собі заховала. Тільки ти мені про це нічого не говорила. Аж після трьох років, коли ти сказала "Так", ти мені призналась, що цей мій погляд був вельми дурний, спантеличений. А я тобі гордо відповів на це:
-Ти сама така! - І зробивши на мить дуже злісне та серйозне обличчя, яке одразу зникло на наступній секунді, я закутав тебе у одіяло, а ти було зовсім не проти.
А чи пам'ятаєш наш потяг, який віз нас до щастя? Тоді було багато зупинок. То я хотів виходити по справам але ти мене міцно тримала за руку, то ти брехала, що тобі було потрібно зникнути на день, але я цього не допустив. Я знав, якщо я тебе відпущу хоч на мить, то більше ніколи не побачу. Буду один, сам, на самоті із собою.
З часом ти сказала, що тобі потрібно чогось більшого і я на наступний день тобі купив більшу чашку для чаю. Тоді ти так в житті ще ніколи не сміялася, ну хіба тоді, як твій носик був в джемі.
-На ось, скуштуй. - Ти запропонувала мені чаю.
Я спочатку не резикував його пити, але твій погляд мене змусив. Кілька ковтків зникнули у горлі.
-І що скажеш? - Пильно, мов лисиця ти вдивлялася в мене.
Поцямкавши, я набрався сміливості та гордові відповів.
-Знаєш, мала, а я пам'ятаю цей смак. - Грайливо граючи бровами підморгнув я тобі. І в цей самий момент ти настрибнула на мене і повалила на підлогу. І в майбутньому про наші ці спільні синці ніхто не знав, окрім нас.
-Ось ваш чай. - сказав офіціант та зник з поля зору.
Я нервував, бо навпроти мене сиділа красива особа. Її каштанове волосся завдавало руху серцю, її зелені очі полонили, її тіло кликало. Я тоді не зміг взяти чашку до рук.
- І що, як в тебе справи? - Промовив до мене янгол.
Мої губи пересохли. Всі мої океани пересохли. Як ти це зробила?
-Я? Я працюю поки в дядька, там допомагаю по історії трохи. - Сказав я.
А хіба мої губи ворушились? Хіба я щось сказав? О Господи, які в неї губи. Хочу втікти, втікти, втікти. Втікти до тебе...
-А....- Затнувся я. - А ти чим займаєшся?
-Та поки вчуся на медичному. Нічого такого але знаєш, мені це подобається. - І ти піднесла чашку чаю до своїх губ. О, Господи.
А чи я тобі подобаюсь? Певно що ні. Хм, це навіть і не дивно. Я хотів дивитися на твої очі завжди, кожну мить, тримати тебе за руку та пестити твоє волосся...Я би так хотів...
-Альо, любий? Де ти літаєш? - Ти лежала поруч і дивилися на мене.
-Тут я. - заклопотано відповів. - Я просто згадав наше перше побачення, цей час з ромашки та мигдалю і як ти його розлила. - Якось зненацька я посміхнувся.
-Та ну тебе, дурник. - І повернулася до мене спиною. Нас обох ковтало ліжко.
Я без твого власного дозволу ніжно силоміць перевернув тебе назад у свою сторону.
- Я люблю тебе, мала.
Ти посміхнулася, показала мені язика та обійняла мене.
-І я тебе....
В це момент до спальні забігла донька і нас накрила осінь...
А пам'ятаєш?
1
Подібні роботи
