Дикі люди
Лише не люттю.
Лише не злістю.
Лише твоїм словом.
Плигаю крізь твої зіниці у смерч застиглої лави, що виштовхує мене до стрункого хмарочосу. Він кліпає на мене прозорими вікнами й оголюється древніми горами.
Супиться хмарами й чхає блискавицею.
Кидає на груди валуна, який вибиває із мене подих, коли спиною торкаюсь землі. Розпадаюсь на міріади зелених плазунів. Вони регочать з орлів, котрі шматують свій рід гнилими дзьобами. Їхні крила давно забули відчуття польоту.
Плазую із гадами крізь призму годинника до ніг коней, що везуть на спинах мертвих кочівників. Здіймаюсь вужами до жилавих ший тарпанів й впиваюсь в чорні троянди очей. Моє чрево ненаситне. Зжираю їхню плоть і душу. Крізь пазурі народжую гієн на колісницях, які запряжені дикими людьми. Їх не треба підганяти. Вони бичують себе плацентою моїх дітей.
Люципер
Мамона
Вельзевул
Вельфеґор
Аамон
Абаддон
Дитячі руки тягнуться до Вас і впускають в нутро рижу чуму. А ви не плачте, коли самі молились не тим богам, занурюючи голову в екстаз війни.
Запізно.
Дешевість ваша нікудишня.
Цілуйте мої руки, бо вам вкраду шматочок їхнього щастя.
Similar works
