ВОНА
річкою серед пустелі, світлом поміж деревами.
Стане першою жінкою, яка, зрештою,
розіб'ється на шматки, стане до битви з левами,
навіть якщо закінчиться її життя...
навіть коли проміння сонця посіріють від пилу,
вона нестиме на зблідлих плечах твого хреста
і відчуватиме смак твоєї гіркої слини.
і та, що вчора була безіменна, сьогодні - Слово,
яке тобі страшно вимовляти всує,
яке стане тобі щитом, мечем і покровом.
Воно сильне. Те Слово. Чуєш?
Чуєш,
як брудні від проміння фіранки колихаються від холоду?
як далеко за містом хлопчик робить "вуса" зі свіжого молока?
У неї в жилах тече не кров, то розпечене олово,
що тисне на скроні, неначе в зап'ястку тісний рукав.
Iren_Konst
2
0
18
Поезія | Версія для читання 06 кві 2016 о 05:13
Подібні роботи
