«Діалог близької людини з поетом»
А хто мазню твою читає?
Чи ти їх, просто, на горищі,
Немов реліквію, ховаєш?
Щоб не побачив твою душу,
Ніхто окрім самого тебе.
Щоб не зійшов моряк на сушу,
Що бачив море лиш, і небо!
Усе сховав як у архіві.
А що, як станеться пожежа,
І язики вогню, блудливі,
Усе лизатимуть безмежно?
Як весь архів душі людської,
Там стане сажею пустою?
Не знатимуть тоді ніколи,
Що ж відбувалося з тобою.
Чому ти равликом зробився,
Чому сховався ти у мушлю?
Чому не з ким не поділився,
Тим травмувавши власну душу?
- Боюся критики людської,
Не розуміння, і вигнання!
Витка крутого в моїй долі,
Життя привичного, ламання!
Боюся, що це не потрібно,
Тим хто побачить мої строки!
Тому що в них, мене лиш видно,
Це важко зрозуміти, трохи!
Мої вірші – моє люстерце!
В яке дивився я роками.
І під диктовку свого серця,
Писав я образ свій, руками.
Там справжній я, без ширм і гриму.
Стою без одягу, без масок,
І не пускаю в очі диму,
Хоч маю всю палітру красок!
- Та зараз не середньовіччя!
Тебе на вогнищі не спалять!
Не завдадуть тобі каліччя,
Якщо твої думки не схвалять.
- Ніколи смерті не боявся!
Я справжність втратити боюсь,
Що виллють те, в чім розчинявся,
І з плином часу не знайдусь!
Для мене вірші, то мій скарб,
Який увічнити надіюсь!
Коли сам зникну серед хмар,
На сторінках старих, залишусь!
І сторінки мої розкажуть,
Про те що, жив колись і був.
Мене комусь, колись покажуть.
І те що я колись відчув.
Мої страждання, мою радість,
Характер мій, і помилки.
Юність, молодість, і старість.
І те, що було десь, тоді!
- Чи зрозуміють, ті що знайдуть,
Із плином років, що летять?
Що ці вірші до них несуть,
Що в них душа твоя уся!
- Це може знати лиш всевишній.
А я надіюсь і пишу,
Ховаю вірші свої в тиші,
А сам, як люди всі – живу.
25.04.2016 м.Первомайськ Миколаївська обл.
Sichen
2
0
18
Poetry | Reading version 25 apr 2016 at 20:01
Similar works
