«Під вербою»

На небі ніч, і зорі світять.
Пташки поснули всі, до ранку.
І синьоокий на пів місяць,
Собі взяв владу, до світанку.

Ми сидимо в двох, під вербою.
Якій, мабуть вже, сотні років.
Її ми знаємо такою,
Вона є свідком наших кроків.

Вона нас бачила тоді ще,
Коли ходити не уміли.
Вона росла, з роками, вище.
Любила нас, і ми любили!

Спочатку ми пізнали дружбу,
Коли тримаючись за руки,
Стрибали вдвох, через калюжу.
Сорочки мазали і брюки.

Наш сміх дзвінкий лунав повсюди,
Ми були разом скрізь, завжди.
Щось лоскотало наші груди,
Як під вербою ми були.

Ми один одного кохали!
У снах разом і на яву.
Але про це, ми ще не знали.
Та йшли, щоночі під вербу.

Обом хотілось, щось сказати!
Зізнатись в чомусь, та у чому?
Ми не могли любов впізнати,
І мовчки йшли, щораз до дому.

Та пересиливши свій страх,
Слова знайшовши, лиш для тебе.
Летів до тебе, наче птах,
Пересікає синє небо!

Перечепився, впав, піднявся,
Побіг ще швидше, до верби!
Чекав, прибігши, й дивувався –
Чом не прийшла до мене ти?

Чи я не встиг, тобі зізнатись,
Що одержимий лиш тобою!
І мрію, лиш поцілуватись,
Вночі з тобою, під вербою!

Закляк на місці я, від страху.
- Невже це все, що мало бути?
То стрибну в річку із розмаху,
Щоб на одинці потонути!





Не зможу жити я без тебе,
Біль груди, просто розірве!
Навіщо зволікав я, небо?
Стрибну з верби, якщо це все!!!

Тож підійшовши до верби,
Я пригорнувся до старої.
Під дзюркіт темної води,
Я уявив тебе самою.

Тебе без себе уявив,
Як ти стоїш, де зараз я.
Де я колись, себе убив,
Стоїш сама ти не своя.

Зашепотів біля верби –
Хоч з ким ти будеш, будь щаслива!
З ним будьте разом, як і ми,
Хай доля буде не примхлива!

- Невже, ти теж мене кохаєш?!
Почув я голос наймиліший.
- Ти досі тут, і ти чекаєш,
Мій чоловічок, найрідніший!

Ми сидимо вдвох під вербою,
Якій мабуть вже сотні років.
У двох на віки ми з тобою!
І не зробили хибних кроків.

На небі ніч, зірки сховались.
Під шелест нашої верби,
На віки душі поєднались -
Ми розібралися у собі.
26.04.2016 м.Первомайськ Миколаївська обл.
land icon
18
view icon
Поезія | Версія для читання 26 кві 2016 о 20:57
мітки: вірш, поезія
Allochka Критика
Образ верби уведений у поетичну канву, мабуть, невипадково. Це фольклорний і національний образ. У цьому контексті він художньо підкреслює висловлене у творі.
26 кві 2016 о 21:06
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2024