Мов перфоратором у лоба.
Без передиху, і зупинку.
На нього є вже, в мені злоба!
Його не бачив я не разу,
Та хочу вбити, ще й повільно!
Дати в око за образу,
Яку на нього маю сильну!
За кожен стук у мене в скронях,
І за безсоння серед ночі,
Тримаю скалку я в лодонях.
А він, мов з кулемету, строчить!
Я із потоком матюків,
Пішов до нього розбиратись,
З собою скалку захопив,
За себе, щоб не перейматись.
Дзвінок йому уже порвав,
Та не виходить, хуліган!
Гамселить в двері, я почав -
Нервовий дуже, в мене стан!
Тут сталось диво – все затихло,
Замовк сусідський перфоратор!
Та зло у мені, геть не зникло,
І з виду я, мов термінатор!
Я за дверима чую кроки -
Хай тільки вийде, і кінець!
Та підкосились в мене ноги –
Переді мною став борець!
Широкий мов здорова шафа,
Кулак, як декілька моїх.
Лицем забити можна цвяха –
Такий злякає, точно всіх!
Лежу на койці в хірургії.
Зубами, що ще залишились,
Олівцем вірші пишу такі я.
Сусід, ремонт робить, закінчив!
28.04.2016 м.Первомайськ Миколаївська обл.
Sichen
0
0
18
Поезія | Версія для читання 28 кві 2016 о 15:49
Подібні роботи
