Троє на галявині (Дурна комедія)
Ось і лев повернувся з гілочками. Вони почали розпалювати вогонь. Тоді вечеряти. Чоловіки їли гарячу кружку, а лев апетитно смакував батончики «Lion», і робив вираз обличчя такий, як на етикетці. Всі сміялись. Вони ще всі досі були під враженням.
Міліціонер
Чоловік у синій формі стояв на дорозі. Він розмовляв по телефону з жінкою, і вмовляв її піти в цирк, а та не хотіла. Тому він сказав, що вона поправилась і що він подає на розлучення.
Чоловік заробляв собі гроші, він тепер холостяк. Махаючи жезлом, він ходив туди-сюди роздумуючи перспективні ідеї. Він думав про тварин. Ні, він був натуралом, просто він любив живих істот, любив природу і Хеппі- Міл. А найбільше він любив левів. Це була одна з його найулюбленіших тваринок. Він тішився, що є леви. Він стояв на дорозі,вмить дивиться – йому на зустріч їде підозрілий фургон. Розмальована якась машина. Було чути італійську музику.
Той зразу насупився і почав його зупиняти. Машина зупинилась і міліціонер помітив розмальовку на кабіні. Там було написано «Цирк-Дибілко». Підійшовши до лівого переднього вікна він постукав. Тук-тук.Скло опустилось. І в лице кинувся бородатий чоловік. Він був схожий на наркомана.
-Інспектор Андрій Михайлович. – Представився міліціонер.- Що ви везете?
-Лева.- Відрізав бородатий чоловік.
- Що-що?
-Я везу лева в цирк. Сьогодні там вистава з левами.
Андрій Михайлович був здивований, це мабуть доля йому підкинула лева. Його зрачки розширились. Він почав плювати на асфальт, а тоді каже:
-Слухай, брат покажи мені лева. – Попросив міліціонер.
-Не положено. Мене виженуть з роботи.
-Я тобі заплачу скільки скажеш. – Наполягав той.
Він ще довго просив водія, але той відмовив. Тому Андрій Михайлович зняв з нього великий штраф і побажав гарного дня. Машина поїхала.
Але за кілька секунд пролунав постріл. Машина знову зупинилась. Міліцонер підбіг і побачив цього водія мертвим. Куля пролетіла через голову і полетіла в небо. Андрій Михайлович дав по пиці водію та зламав йому четвертий палець на правій руці:
-Їздити навчись придурок! Тим більше, якщо везеш лева.
Міліціонер перелякався. «Бідний лев» - думалось йому. Андрій Михайлович підійшов до задніх дверей фургона та намагався їх відкрити. Але марно. Тоді він промовив.
-Ти живий лев, як ти?- Поцікавився Андрій Михайлович. – Як тебе звати?
-Я впорядку. – Відповів лев. – Мене звати Сімба.
Андрію Михайловичу чуть би не відняло мову. Це ж то й самий лев. Лев – Сімба.
Міліціонер зрадів. Тоді він подзвонив. І через декілька хвилин прибуло багато людей.
Лева забрали в зоопарк,а міліціонера забрала жінка в сльозах.
Цей вечір був чимось особливим. Дивне скупчення зірок, небо нестандартного вечірнього кольору. Все як у казці. І тут приходить лев. Андрій Михайлович запитав його:
-Сімба, ти де був,а ? – Хвилюючи запитав міліцонер. – Цей чоловік ні за що би не пробачив собі, як би з цим левом щось би трапилось. Він тепер йому як брат, як міліцейський жезл. От.
- Я ходив у ямку.
- А чого так далеко то так, м? – Почав сварити на нього Андрій Михайлович.
Лев зробив милий образ обличчя і міліонер пробачив його. І знову поцілував в ніс.
Вмить задзвонив телефон. Андрійко Михайлович підняв трубку.
-Вибач, я все зрозуміла. Давай сходимо в цей цирк. Тільки не залишай мене саму. – Говорила жінка крізь сльози.
Чоловік у формі споглядав на лева та усміхався. Нащо йому жінка, як він тепер має лева?
Звісно в культурних значеннях та поглядах на життя. От.
-Цить жінко! Вже не треба в цирк. Ось послухай.
Чоловік у формі простягнув слухавку левові і сказав, щоб той її пояснив, а жінка лише почула якесь ричання та ще більше почала плакати. Розмова закінчилась. Всі сміялись і навіть чоловік у білому халаті.
Лікар-Хірург
На дверях було написано «Лікар-Хірург – Михайло Михайлович Стьопа». Чоловік у халаті відкрив ці двері і увійшов. Він відчув себе,як вдома, адже це його кабінет. Сівши за стіл, він почав переглядати картки пацієнтів, почав ставити різні хрестики та усміхатись. Вмить задзвонив телефон і лікар-хург насупив брови. «Цікаво,хто це?» - подумалось йому. Він підняв слухавку.
-Михайле Михайлович, добрий день. Пару хвилин тому, на дорозі хтось застрілив водія,куля пройшла крізь голову. Його в землю чи ще в морг? – Поцікавилась секретарка.
Лікар-хірург зрадів. На лиці виникла цікава посмішка, як у Тіни Канделакі.
-Ні в якому разі! – Відрізав Михайло Михайлович. – До мене його! На операцію! В нього ще є шанси знову сісти за кермо. Значить так, труп, ну тобто тіло в реанімацію, а я йду пити каву. Зустрічаємся на точці за десять хвилин. Закінчилась розмова.
Це був оптимістичні лікар-хірург. Він завжди рятував людей, навіть якщо вони вже вмерли.
І ось всі зустрілись на точці. Михайло Михайлович підійшов до операційного столу та запитав.
-Що з ним?
-Куля залетіла в голову, там не залишилась і полетіла десь далі. – Відповіли йому.
-А-а-а, та йому ще повезло! Ех ти щасливчик! – Похвалив він чоловіка,який був на столі.
Лікар наказав йому зробити штучне дихання лице в рот. Але і це не допомагало. Тоді розряд електрошоком. Але марно. Михайло Михайлович витер піт з чола.
-Він вмер…- Сумно промовив він. – Все, короче я їду в цирк,а то мене жінка дуже просила.Казала, що там лев має бути. Мушу її послухати.
-Немає там лева! – Крикнула медсестра.
-Як нема? – Поцікавився лікар-хірург. – А де?
Йому всі пояснили, що цей чоловік, якого він не зміг врятувати перевозив лева. І він попав у зоопарк. І тоді Михайло Михайлович все зрозумів. Він зателефонував в поліцію. Час діяти.
Міліціонер біля дуба писав смс жінці:
«Кохана моя, ми не можемо бути тепер разом. Я знайшов лева. І як я люблю говорити:I love this world, because I have a dog» Ну ти зрозуміла. Бувай сонце»Зненацька до чоловіків і лева прийшов вовк з пораненою лапкою. Лев насторожив гриву і хотів його прогнати.
-Ні, не кусай мене! – Промовив вовк. Я поранений в лапку, мені потрібна допомога.
В Михайла Михайловича заблистіли очі. І навіть тут пацієнти,на галявині!
-Ех, синку повезло тобі. Сьогодні твій щасливий день. Лягай на спину, зараз я все зроблю і ти будеш вмить бігати зі своїми друзями.
Вовк зрадів, тішився дуже. Він ліг на спину. А лікар-хірург почав різати йому живіт. Всі здивувались, крім вовка і він почав чомусь кричати та гавкати. А міліціонер бавився тим часом на телефоні.
-Заткни йому рота! – Скрикнув Михайло Михайлович.
Лев взяв невеличке дерево та положив вовкові до рота, той почав задихатись.
Пройшла хвилина.
-Він вмер.- Сумно промовив лікар-хірург, витираючи піт з чола.
-Не переживай, буває. – Заспокоїв його лев.
Вони усміхнулись і пішли бавитись у доміно.
Лев
Він сидів в клітці. Йому було зле. Депресія та ностальгія. Лев плакав. Він мав сьогодні виступати у цирку, але тут сталося таке, що він тепер не буде виступати в цирку. І леву було сумно.
Люди проходили мимо нього але ніхто не помічав левових сліз. Ніхто, навіть мавпи. Інколи лев сидів у куточку та писав вірші про Африку та про сухий клімат, мабуть він сумував за Батьківщиною. І тоді він знову плакав. То певно було щось хронічне.
Настав обід. Час для годування тварин. Люди зібрались коло клітки, щоб подивитись, як тварини будуть їсти. Їм то було цікаво. Бо люди тепер цікаві, хоч і тупі. Але то таке.
Працівник зоопарку наближався до клітки з левом. У нього в руках було відро. А у відрі цибуля. Синя, біла та зелена. Короче то було асорті. От. Чоловік підійшов до лева, та почав пригощати його цибулькою, але той ніяк не хотів їсти. Працівник здивувася. Тоді почав насильно запихати смачну цибульку прямо левові у пащу.
Пройшло вісім секунд. Безголове тіло працівника зоопарку лежало непорушно та стікало кров’ю, а сама голова покотилась десь собі у світ. У зоопарку пачалась паніка, мимо проїжали танки.
І бавились котики. Всі кудись тікали, а один вусатий чоловік захоплено дивився на лева та почав промовляти:
-Руку! Руку єму атгризі! Ай маладец! – Радісно гукав вусати чоловік. І почав хлопати та танцювати капуеро. Але тут зненацька прибігла охорона зі зброєю без патронів. Зрозумівши, що ситуація критична, вони всі пішли в бій. Побачивши, що лева хочуть скривдити, вусатий чоловік вийняв ніж та накинувся на одного з поганців та встромив його у ліве вухо та почав сміятись.
Але тут сталось таке, що не очікував ніхто. Через ворота в’їхала машина з відкритими вікнами.
А з вікон лунала іспанська музика. Зупинившись біля клітки з левом, з машини вийшло два чоловіка. Один в міліцейській формі, а другий у медичному білому халаті.
-Ми за левом. – В один голос промовили мужні чоловіки-вояки.
І тут всі зрозуміли. Всі зрозуміли, що вони зрозуміли, що ті хочуть зрозуміти, що треба робити.
Охорона зрозуміла все також. Вона зрозуміла, що зараз відбудеться велика битва. Кривава та мабуть весела. І ось цей момент відбувся. Почалась велика битва!. Але тут всіх застрілив міліціонер і доктор. І битва закінчилась. І таке то.
-Ви за мною, брати? – Виліз з-під ящика лев.
-Так ми за тобою. – Промовив Андрій Михайлович. Вони всі троє обнялись, а міліціонер поцілував лева в ніс. І тоді вони сіли у машину. Включили шансон і поїхали в загадкове місце –вони прямували на галявину….
І ось пролунала 12 година ночі. Всі прокинулись. Вони чекали цього моменту і ось він настав.
Затряслася земля. І зв’явився він- Мудрий слон. Він був весь жовтий як етикетка «Nuts».
- Ви готові до нових пригод друзі мої? – Запитав Мудрий слон.
Всі почали танцювати навколо дуба, вони стрибали від щастя.
-Так. – В один голос промовили чоловіки і один лев.
-Тоді гайда за мною. – Наказав їм Мудрий слон.
Андрій Михайлович поцілував лева в ніс, а Михайло Михайлович поцілував Мудрого слона в чоло. Настала тиша.
Дзвінок будильника.
-Синку, вставай. Сьогодні в тебе великий день, твій випускний…
Хлопець відкрив очі.
-Ну ніхуя собі….
Bergino
1
0
18
Проза | Версія для читання 21 січ 2013 о 23:41
Подібні роботи
