Ангел (отруєна)
Крила облізуть, отруєні зрадою
Помічаю, повільно тьмяніють німби
Скільки пір'я скажи маю віддати я?
Хочу вирізати тепло, запах і смак
Десь по закутках пилом вкриті сувої
Я позбираю і спалю їх із пірям
Стане легше? Просто стане менше твоє...
Якби не слабке світло над головою
Я б заблукала в лабіринтах від тебе
Небо не прийме душу грішну тобою
Але навіщо мені безкрилій небо?
Marami
6
0
18
Поезія | Версія для читання 22 січ 2013 о 03:23
Показати всі коментарі (4)
якось так і нема до чого придертися. І нема за що похавалити особливо. Непогано, гарно.
1
Анонім
Критика
Образ обезкриленого й отруєного зрадою ангела. До речі, вдалий підхід. Адже піднесення почуттів до ангельського рівня допомагає краще забразити та цьому тлі ницість зради
Подібні роботи
