Не буду...
Де наші сузір’я повік не зіллються в одне.
Я стану натхненням приречених і не коханих,
Словами поем із печальними частками «не»…
Пронизують серце шипи кам’яного мовчання,
Образа, як ворон, гаптує висоти крильми.
Над садом ілюзій, де мрії - голодні прочани,
Накинуло сонце жалобну хустину пітьми.
Я більше не буду блукати в прозорих палацах.
Я виросту терном в едемі чужого гріха.
І чиста печаль стане сміхом для злого паяца,
А відчай розтане в тумані осінніх зітхань.
Зникає у небі, розбита Пегасом, дорога,
Втікаю у себе, і ніччю караюсь надмір.
Розп’ятий сумлінням, та серцем залюблений, спогад,
Сльозою-чорнилом впаде на пожовклий папір…
Сумно, але дуже гарно.
А як Вам: "Пронизують серце шипи кам'яного мовчання" ?
З повагою і найкращими побажаннями,
Владислав.
А як Вам: "Пронизують серце шипи кам'яного мовчання" ?
З повагою і найкращими побажаннями,
Владислав.
Allochka
Критика
Написано проникливо й лірично. Багатоаспектно розкрито настрій ЛГ. Тільки слово "шипи" у цьому контексті є русизмом.
Подібні роботи