***
Тут все, що я хотів сказати, але не сказав.
Усе, що було моїм, стане тепер твоє,
усе, що тепер нічиє, висохне, мов роса
на сонці. Зникне, неначе твої дитячі страхи,
які ти ховала поміж книжок і дерев,
поміж опалого листя, поміж чужої трави,
на дні гірської ріки і холодних джерел.
Тепер нестимеш усе моє, що вміститься в твоїх снах,
те, що не можна залишити просто неба і у відкритих долонях.
Те, що поміститься, зазвичай, у коротких словах,
що пасажири лишають на пустому пероні.
Просто тримай мене і мовчи
так, ніби від цього залежить ритм твого серцебиття.
Ми залишаєм це місто поспіхом, кленучи
пусті вокзали,
твої страхи,
балкони,
навіть життя.
Київ, 2016
Iren_Konst
1
0
18
Poetry | Reading version 21 june 2016 at 17:20
Similar works
