Memento mori
Є обличчя дітей, їх тисячі.
В них у спадку лише по-батькові,
Їхні мами не сплять до півночі.
У дітей долі посмуговані,
І у дні коли труни цинкові
Присилали батьків героями,
Хлопці більше не чули: "Синку мій!"
А дівчатка не були донями...
Їхній сум не зітреш медалями.
Ви прокляті навіки вдовами,
Ваші ночі від сну віддалені.
Ви лякаєтесь кожного шороху.
Ваша впевненість лиш удавана.
І годуючи інших порохом,
Розкошуєте на завалинах.
За роками роки забудуться.
Навіть поле боїв заспокоїться.
Діти виростуть і зістаряться.
Але біль їхній не загоїться.
Yarka
1
0
18
Поезія | Версія для читання 13 лип 2016 о 03:55
Подібні роботи
