Доля

Тихо в гаю заспівав соловейко там стежина у полі додому веде, де матінка рідна чекає синочка коли ж він нарешті до хати верне. На полі давно урожай весь зібрали, і думи гада про наступний вже рік, а матінка досі ,сидить,та чекає, чи явить дитя на кінця її вік. Тут й осінь окрасу давно поскидала, лишивши лиш чорні, пустельні сади, а матінка й досі все долю прохає,- ти сина мені хоч на мить приведи. Настала зима й затягнули морози, й стежину всю снігом давно замело, а матінка в хаті при печі благає, аби з її сином ніщо не було. І люті морози всю землю покрили, а матір в чеканні схилилась навік, не знала,що сина давно вже немає, віддав він життя за некровних братів. Тихо в гаю заспівав соловейко, стежина додому давно заросла, матусі могила лиш квітне рясненько, за чекання дарунок цей доля дала.