НА ВОЛОСИНЦІ НАДІЇ

інколи мені здається
що я ще не народився
смокчу дрібненькі пальчики
в лоні матері
не знаючи
чи вона мати
чи вбивця

страшно виходити назовні
коли тут так затишно
наче в серці Бога
коли ти на рівні з ангелами
маєш право літати
але ще не можеш вибирати між добром і злом

мати здається тобі богородицею
а ти (як і кожне немовля) - месія
тож просто мусиш врятувати світ любов'ю
навіть не здогадуючись про те
що він готує тобі хрест для розп'яття...

як добре не знати нічого зайвого
і лише те що потрібне
та якщо тобі дозволять народитися
то всеж матимеш вибір
важкий мов життя

а поки в очікуванні свого різдва
ти сподіваєшся тільки на краще
і не знаєш про смуток
як і про те
що твоє життя
висить на волосинці надії...

© Олександр Букатюк . січень 2013

(http://vk.com/club6995700)

Bytkiv

Інші роботи

Поезія | Версія для читання 23 січ 2013 о 07:33

мітки: вірш, поезія

Показати всі коментарі (6)

Bytkiv

She, спасибі!

24 січ 2013 о 06:39

swinomatka

А як же інший бік: недавно я був сперматозоїдом,
бризнутим у пориві плотської похоті і тваринного траху, а ще перед тим був вітаміном усмоктам із жирної забитої насмерть курки-гриль. А ще перед цим черв'яком замордованим. А пееред - мікробом, амебою, дощиком, вітором, сонечком. Все на світі таке циклічне, а аборти - такі незначущі, як дощик і вітер, і калюжі.

24 січ 2013 о 09:37

Bytkiv

swinomatka, Терміново потрібно до психіатра!!! хоча наврядче вони врятують від нахилів сатанізму!!!!