***
у вдиху і видиху. Осідала на губах і легенях.
[Осінь завжди нас тримала, неначе невидима сила,
і клала червоні яблука дітям у жмені].
Вона забирає останні спогади про інших чоловіків і жінок,
що розчиняються в холодних ранках і порожніх кімнатах.
Мене в такі миті, знаєш, пробирає до самих кісток,
як письменників, що раптом починають писати
про біль і, можливо, колишніх коханок, хоча
найчастіше таки про біль від тих коханок.
ти лиш спробуй тільки тоді торкнутись до їх плеча -
знов починають сочитися старі рани.
А ще вони пишуть про вересень і таких, як ми
[яким потрібно лише трохи сну і вина].
Якщо в тебе вийде, то спробуй цю осінь спини -
вона ж не чума, не голод і не війна.
Київ, 2016
Similar works
