Ранковий лист
Любов? Такої я ще не бачила. Просто, мабуть, слово крутиться на язиці, та й все.
А у Львові все ж треба свою атмосферу. Треба говорити про літературні анонси, займатись музикою, а не тим, що ви подумали, з любощів лиш цьомики за столиком у кав'ярні або у Погулянці. Треба ходити в театри, вчити іноземні мови, вірити в добро і любити світ. Навколо тебе ангели, холодні й сірі, але незважаючі на холод цементу, в їхньому оточенні тепліше. А влітку від їх відчуження затишніше.
Як так, що все злагоджено? І як налагодити там, де все ніяк, все дико і по-свинські?
Як же важко писати.. стільки проблем відразу. А я бачу цей світ. Сприймаю візуально. Чорно-білий. І з родимками. І повний ніжності і оксамитового пуху. Чорного пуху. На невульгарному сірому. Ти як? Тобі подобається? Тобі затишно? Ні. Мурашки змушують крутитися. Як і при лоскотці, хочеться зануритися в диван. Хочеться якомога більшу площу втиснути в тканину. Аби не відчувати. Аби підтвердити свою механічність, свою роботоподібність, свою мертвість, свою смерть.
Щастя, воно різне. З кожною людиною різне щастя. І не варто порівнювати з одним постійно, зазвичай першим. Повтору вже не буде. В тому то й суть : насолоджуватись, бо повтору не буде. Зараз насолоджуватися. Зараз! І ми обов'язково зайдемо ще в серце джазу і в той мьюзік клаб направо і ще раз направо від мазоху.
Сонце, звичайно, радше краще за хмари, і за ключиці також, що в свою чергу краще за скули. Не знаю, взагалі рідко, дуже рідко бачила гарні скули. А от ямочки на щоках чи пухлі губи, але невеликі, звичайно, оце те, що називається вродливість в нашому світі. І скільки всього цього навколо нас. А я дивлюсь в екран телефону. Не знаю чи це краща перспектива, мабуть, можна знайти кращу альтернативу зайнятості, лише б не спілкуватись з людьми. Вічливо відповісти - будь ласка, але питати нічого не буду без потреби. Мені не цікаво. Не цікаво дивитись як ти знаходиш потрібні слова для відповіді на "як твої справи?". Мені не цікаво як пройшов твій день і що в тебе нового, бо я і старе не знаю, а кожен день мало чим відрізняється від попереднього. Нас таких багато, бо я це пишу і розумію, скільки разів я вже таке читала. Ми всі далекі один від одного і це стало нормою. Ну й що? Здається, всіх це влаштовує. Я взагалі не переймаюсь, єдине що дістало чути питання у свій бік :"чому ти ні з ким не спілкуєшся, чому ти така мовчазна,....бла-бла-бла"
Трапеція. Називається пиши, що думаєш, точніше не думаючи, що в голову прийде. В цьому є сенс. Зв'язок з підсвідомим і всяке таке. Що б таке ще вигадати? Раптом, раптор, таракан, в голові літає невідомо що. Добре, це має бути схоже на лист. Діар Енн, я глад ту гет йор леттер. Май діар Енн, ай місінг ю. Оол ай хев із юуу.
moralchimera
1
0
18
Поезія | Версія для читання 15 чер 2017 о 19:56
мітки: Потяг, неосяжна підсвідомість, несвідоме, плутанина, спостереження, почуття
Подібні роботи
