До осені (Джон Кітс), адаптований переклад
Та сонце - його друг, як нерозлийвода,
Домовились благословити врожаю гаманець,
Солому на дахах прикрасити лозою,
Зігнути яблунь гілки вербною дугою,
Та зрілість плоду соковиту влити до ядра,
Щоб набухав гарбуз, немов солодкі карамелі,
Ядро ліщини стигло, аж тріщало в шкарлупах;
Пофарбувати пізні квіти, щоби джмелі
Вважали літо нескінченним, та ніби в каруселі
До вулика носили мед, й складали в стільниках.
Осінь, так хто ж тебе не бачив у коморі?
І навіть той із шукачів, який пливе за море,
Знайде тебе у клуні для зерна,
Де м’яко грає вітер у волоссі;
Або знайде у сплячій борозні, де дзвін серпа
Лунав над главами у маків безголосих.
Ти вже вкладаєш до валка медовий сніп,
Та квіти польові натхненно зберігаєш,
В мережах струменів обличчя умиваєш,
Пахучий сидр вичавлюєш крізь гніт,
Та безтурботно хід часу спостерігаєш.
Де радісні гаївки? Де веснянок трель?
Не переймайся ними, в тебе музика своя -
Вона лунає доки з хмар капель
Торкається соломи - ніби жнив горить зоря;
Дзвенять печально хори комарів,
Їх рій несеться вгору посеред ріки,
Або пірнає вниз, і знову чутно арф'ярів;
А потім диригент позве ягнят – ті голосні базіки;
Ось альт заграв у цвіркунця; м’яке сопрано з чагарів,
Над гаєм свист та стрімко мчаться піки -
То ластівок-поетів збір для цвенькання верлібрів.
Similar works
