кохання під водою (ти – моя шкіра)

затягнення у надважку глибинь, у надра священних вод океанів тих – коли розставляла пастки із небезпечності волосся й заклять примар, змішувала зойки вигнутих стеблин водорості... томатність вуст твоїх піниться ротом... ти щось шепотіла про вибухи на моїй дикуючій спині – несміливості доторків водінь визнавали роздушені смакування... та чимраз далі я відсвічувала твій хребет на зворотах свого сплавлення. Зустрічні мелодії наших дихань через капіляри крові води знаходили споріднені шлейфи киснення. Твоя біла шкірність стеблилася дном – довкола й поверх скам'янілості намулу. Ти беззастережно вдихала власні пульси, які я намагалася спіймати нечастиною вух – зустрічно розсіювала води безкрайності твоїх мушель – ти трохи відсинювала значення й стискала мою ногу вище коліна. Тоді я огортала лусками зустрічних риб округлеплече рожевих зірок вологих долонь....Безмежноводність..... вкладала тобі поміж ребер зябра й робила з твоїх очей сферичність, щоб ти могла розламувати існуючі світи й лагодити з них взуття для своїх рухливих хвостів – я відчувала смак цього полону, помноження вод,
і всеодно забувала про ту фіолетову пляму на твоєму передпліччі – доторкаючись до неї вустами, чула густіючі розмноження риб, відкладання ікринок у твоє білокосе звихруюче пекло волось, що йшли окремо від тебе. Десь поруч з водяними печерами волосся здіймало величезні хвилеподібні занурення та владність – розподієво вигиналось твоє ім'я, залишаючи глибокі сліди татуювань під моїми грудьми – назавжди вбираючи в себе смаки брунатних кольорів і холоднеч стрибаючих тварин – звуки воскресінь рептилій, які витягували морські папоротті з твоїх надр... Піна стомлює рибні стада – вони запливають у твої ніздрі й виходять через потилицю. Коли перетинаєш кордони крові усіх дів – вбираєш у себе суть невідомого... прозорішаєш... прилипаєш сильніше до моєї шкіри...коли ми у зануреннях падаємо до палань найвищопізнаної водності...