БАТЬКАМ
а руки нiжнi, наче квіт шафрану,
та сивий iнiй випав восени
i на волоссi Вашiм не розтанув.
Ще погляд, тату, лине до зiрок
i грiє нас в часи сумні, несталi,
от тiльки уповiльнюється крок,
а в голосi вiдлунюють печалi.
Роки втiкають ген за небосхил:
робота вічна, гаразди i втрати,
а Вам ще стiльки мудрости i сил
потрiбно рідним дiтям передати.
Спасибi Вам за джерело снаги,
якому не судилося змiлiти.
Воно крізь роки живить береги,
аби на них буяли травнецвiти.
МІРА
10
2
18
Поезія | Версія для читання 08 гру 2011 о 23:44
Зворушливо... радість і смуток... згадала вірш Симоненка " Дід умер". Батьки - це вічність...
Анонім
Критика
Дуже гарно написано цей вірш-оду батькам. Кожен читач Вашої поезії, який шанує своїх батьків, відчує у собі все, написане Вами, адже у вірші Ви врахували усі найтепліші й найважливіші слова, які треба сказати про батьків. Дуже зворушливий фінал поезії - подяка батькам.
Подібні роботи
