Спека
Повітря гаряче рве стомлені груди.
Тріпочуть у небі голодні голубки
І спека в тенета впіймала ті звуки
Що вилітали з димом із трубки
Та Трубки не миру а просто курця
Просто біжать люди по морю піску
Кидаючи тінь на землю мерця
Збираючи долю по пазлу, малому шматку
Дівчата сидять на траві
По тілу їх повза маленький павук
Понуривши погляд сидять в німоті
Не зронять ні звук
Такт другий
Спека, Літо. Відсутність тебе
Робить день не виносимо довгим
А життя примирливо зимне
Самотнім вечором далеким, тим
Так образ твій моя уява малювала
Все випито вже віскі та вино
Душа під дерево вже на блювала
Та ближче ти не стала. Не виросло крило
Хоча б одне. До тебе б полетів
А так сиджу. Дивлюсь як люди
Руками ловлять малих джмелів
А ті в мовчанці й далі, Сидять собі як дури
Стиха вітер покидається піском
Дерева не мов ті палі, стоять поряд
На спаленій траві поміж заваленими сном
Чужих і вільних псів, звірят
Світ сонцем перегрітий із небом мертвим
Повішені зірки як раки зварені
Висять над нами поряд і Місяць сивий
а внизу тіла, серця ізранені
Про крила мріють. Про любов
Ти так далеко моя мила
І все як давно, все знову
Тече немов вода так стиха
Все це було колись. Так стомлено
Під сонце завива душа, Та не почуєш ти
Бо на дворі зима, так темно
Там де я там хвилі самоти.
Flamus
2
0
18
Поезія | Версія для читання 06 лют 2013 о 06:50
Подібні роботи
