Подорож на мітлі
Зірки падали і гаснули в снігу.
У сузір”ях щось вони таке пророчать,
Звуть мене у путь. Збиратися піду.
На мітлі літала непомітно тінню.
Сплячий ворон на березі каркотів
Щось сполохано. А так тягло нестримно
До незвіданих за хмарами світів!
Ніч – свобода. Від думок лихих, зрадливих,
Що у дійства виливаються тяжкі,
І валяються в кутку такі, на диво
Непотрібні вже турбот важкі мішки.
Ця свободи ніч – то чисте божевілля.
Свище вітер і хрустить нова мітла,
Зачіпаючи антени, голе гілля.
Відірватися від пут землі змогла!
Ви не намагайтесь зрозуміти жінку.
Інколи це – непід”ємне завдання.
Це – як з неба захотіти взяти зірку
Прямо в руки. Просто з неба, навмання.
Liolina
9
0
18
Поезія | Версія для читання 20 лют 2013 о 18:35
Подібні роботи
