Подорож на мітлі

Мерехтливі таємничі тіні ночі.
Зірки падали і гаснули в снігу.
У сузір”ях щось вони таке пророчать,
Звуть мене у путь. Збиратися піду.

На мітлі літала непомітно тінню.
Сплячий ворон на березі каркотів
Щось сполохано. А так тягло нестримно
До незвіданих за хмарами світів!

Ніч – свобода. Від думок лихих, зрадливих,
Що у дійства виливаються тяжкі,
І валяються в кутку такі, на диво
Непотрібні вже турбот важкі мішки.

Ця свободи ніч – то чисте божевілля.
Свище вітер і хрустить нова мітла,
Зачіпаючи антени, голе гілля.
Відірватися від пут землі змогла!

Ви не намагайтесь зрозуміти жінку.
Інколи це – непід”ємне завдання.
Це – як з неба захотіти взяти зірку
Прямо в руки. Просто з неба, навмання.
land icon
18
view icon
Поезія | Версія для читання 20 лют 2013 о 18:35
мітки: вірш, поезія
Анонім Критика
Першими строфами (польотом) нагадали мені твір М. Булгакова. Вірш пройнятий прагненням пізнати щось незвідане, таке, що лежить за межами людського пізнання. Оригінальне порівняння із розумінням жінки наведено у кінці твору.
18 січ 2016 о 22:30
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2022