Без назви №13

Злилися до купи, вийшло кохання. Розізлилися звуки, втопилися у тиші. Розлилися дні шаленим потоком, поцілунком, романтичним током. По тілу, по душі , все в міру і для душі. Будувалися вежі, стосунки в мережі, тікали від себе мов звірі від лісної пожежі. В різні міста, в тихі місця, втікали туди де не буде кінця. Хотіли напевно любити, щоб дійсно в неї влюбитись, її серця добитись. А замість того втікав, закривався в кімнаті, закривався в собі, хотів вина напитись. Чорне волосся, загублені очі, серце на двоє - безсонні ночі. Планети останні, останні слова, фрази останні, остання моя. І ніхто не хотів бути відвертим, знайти ті слова, сказати їх чесно. Всі просто боялись, кому це потрібно? Стояли - сміялись, а насправді все видно, як боляче мовчати про те що болить, почуття що сили стискати і не признатись на мить, що дійсно ти любиш, шалено кохаєш. Тільки що насправді коїться - нікому не скажеш...