Пробачення просити я не стану
Не винна я, що зрадив мені ти.
Тебе любити я не перестану,
Ніколи не скажу тобі піти.
Благати залишитись я не буду,
Не в моїх силах втримати тебе.
Можливо, з часом, я тебе забуду…
Та зараз прошу ,пам’ятай мене!
Вірші тобі писати перестану,
Хоч крик душі так проситься в рядки….
Забуду очі ті, хоч в них я тану…
Я вижену про тебе всі думки.
Хай зрадив ти, я тобі пробачу,
Забути обіцяю всю брехню.
Бо досі я, коли тебе побачу,
Горю коханням, з силою вогню.
І з кожним днем, як свічка погасаю,
Із думкою про тебе на вустах,
Не смію я признатись,що кохаю…
В мені чомусь застиг той клятий страх…
З минолого вірш...про невзаємне,але для двох кохання...
Показати всі коментарі (4)
Анонім
Критика
Настільки правдиво передано почуття зрадженої людини, що аж захоплює дух. Думаю, багато хто із читачів, які пережили подібне, практично в усіх словах солідарні з Вами. Похвально, що, незважаючи на пережиту зраду, дівчина обіцяє своєму коханому пробачити і забути усе, що ще раз підтверджує справжність, красу й силу високих почуттів. Але от фінал незрозумілий: Ви і так уже все визнали і в усьому зізнались, що ж тоді лякає?!
Подібні роботи