Зі старого ( надибав десь в нотатках) - без назви № 14
Сита ніч кидає звьозди. Ти мене цілуєш - це вже не серйозно. Торкаюсь губ, закриваю очі - тоді назад і так щоночі.
Вбий мене сьогодні, вбий мене і завтра. Хочу це відчути - сказав собі неправду. Візьми мене за руку, потіш мене словами , скажи мені що любиш і я скажу те саме. Влийся мені в душу, вирви мені серце, торкнися мого тіла та прикрий ці кляті дверці.
Закінчується рима, все знову відбувається. Роблю крок на зустріч і знову починається. Птахи розбили небо, ти розбила чашку. Мала це не серйозно - давай почнем з початку. Зазираєш мені в очі, забираєш мою каву. Що ти в біса хочеш? Збудуражити уяву? Ти ковтай усі слова, ти залиш мені одне - своє серце, безнадійне і сумне. А все решта не важливо, якось вляжиться само. Ти єдина хто потрібен, всі до тебе - то лайно.
Хоча тебе я не ревную, тільки стискаю кулачок. Знову Скрябіна цитую і впізнаю твій рюкзачок...
Гряде війна, сьогодні я проснусь. Розплюшю очі, на когось розізлюсь. Візьму ножа, піду на кухню - ця ніч нарешті вже потухла. Поставлю воду, зроблю сніданок і тут приходиш ти до мене на свіданьє. Ти щось питаєш - відповідаю. Підходиш блище - переживаю. Ти взяла простір, кидаєш постіль і тільки врятував мене лише мій тостер. Я пригощаю, ти відмовляєш. На те кляте ліжко знову натякаєш. Розмова глухне, все починається. І оголені думки у танці роздіваються...
Я знову сплю. І не просинаюсь. Не розплющу очі, не розізлюсь на всіх охочих. Не візьму ножа, не вип'ю кави. Не торнусь тебе. Це лише уява. Гряде війна...
Bergino
4
0
18
Проза | Версія для читання 08 бер 2013 о 06:35
Подібні роботи
