Коли між людьми кілометри...
Бо є дзвінки, листи, вокзальні станції,
Є за тих, хто далеко, молитви до Бога,
Радість, коли згадуєш про друзів вранці.
Коли між людьми душевне провалля – це лихо,
Яке не перейти і не переступити…
Ти тихенько так: «Дихай... Дихай!»
Просто дихай, якщо нічого не змінити.
Земля кругла, тому не буває задалеко,
Не буває запізно чи невчасно…
І серед холоду проступить спека,
Коли хтось захоче тобі світло вкласти
В шершаві долоні з тоненькими венами.
Можливо, це охрестять дивом.
Бо то щастя – коли чиєсь серце студене,
Ти можеш наповнити миром.
© Марта Приріз, 2013
Marta_Pryriz
11
0
18
Поезія | Версія для читання 08 бер 2013 о 21:21
Подібні роботи
