В тобі стільки від Бога...
Усі посмішки та усі серцеві світанки,
І світ безмежністю завдовжки,
Який в тобі пульсує безперестанку…
Я не знаю дороги, тому йду навмання,
На ходу по крихтах збираю твою віру.
І не припиняє крутитися Земля,
Поки хтось латає твою душу неуміло,
Як дитина, буває, зашива ляльці плаття:
Маленькими ручками і кривими стібками.
В тобі стільки від Бога, стільки завзяття!
А я до тебе доторкнуся рядками,
А я до тебе доповзу – до серця, до тиші,
В яку ти сховався – мов у шкарлупу…
В тобі стільки від Бога – у тебе ніша,
Яку маєш нести без жодного звуку,
Не видавши стогоном свої муки.
Бо в тобі од Бога найбільше… терпіння.
А ти дай мені свою руку,
І підемо, вже двоє, щось змінювати.
© Марта Приріз, 2013
Marta_Pryriz
8
1
18
Поезія | Версія для читання 08 бер 2013 о 21:23
Показати всі коментарі (4)
Allochka
Критика
Дуже пощастило ліричному героєві цього твору - його просто "обожнюють". Похвально, що автор акцентує увагу на терпінні як важливій людській чесноті.
Подібні роботи
