Запитай у річки
Заховалося, як хліб – у піч.
(Як бабуся моя це робила,
Хліб пекти – була звичайна річ).
Золотаві хвилі так спокійно,
Щось шепочучи, у далину,
Як роки, тихесенько попливли.
Пахне з берега букетом полину.
Ой ти, річка, ти, моя подружка,
Я до тебе йду, як до сестри.
Прошепчи мені, сестра, на вушко,
Знаєш, де він? Може, знаєш ти?
А вона: - Не знаю я, не знаю,
Стерла хвилями його сліди.
Запитай у поля чи у гаю.
Не приходив більше він сюди.
Не згадаю, мила, не згадаю.
Бо у мене є й своя журба.
Бачу вже, ген – ген з-за небокраю
Підступає зимонька – зима.
А думки жалять, як скорпіони: -
Розійшлися як два береги?
Хоч ріка живе років мільйони,
Розказати їй не до снаги.
А за островом гуркоче місто,
За мостом – Хрещатик, Лавра ще.
Щось у серці спогадами стисло,
І сльоза непрохана пече.
Та мабуть, це рибкою злетіла
Мить з років і плюснула в лице.
А у небі осінню бриніла
Павутинка, здута вітерцем.
Подібні роботи
