Як завжди без.
І ритмами гучної канонади
Мордує вікна світу чорним гіллям
І, як камінням, убиває градом
І тихий світ стає пустим й ворожим,
А кроки грому хилитають землю
Ми з ним на диво, наче рідні схожі
В мені зима, а він холодно-темний
Блукає світом він і нудить світлом
А я боюсь його, я розчиняюсь в ньому
Я відчиняю двері і задихаюсь світом
Під канонаду навісного грому….
Inka-Malynka
8
1
18
Поезія | Версія для читання 12 бер 2013 о 18:28
Знову "пустим" - викиньте це слово із лексикону, ви його вплітаєте в струтуру вірша а потім видерти та замінити буде важко. і ще в багатьох місцях відсутня рима (різна, пряма чи складна... просто немає) і в останнім куплеті - світлом-світом дуже біжутерно виглядає, рима має бути витончена, грайлива а не одноманітна. а так вірш хороший лише сирий
1
Анонім
Критика
Творчий задум й ідея вірша чудові. Вам вдалося передати настрій і почуття ліричного героя. Тільки варто поправити рими. І яке значення вкладено у словосполучення "нудить світлом", адже існує фразеологізм "нудить СВІТОМ". Тому в останню строфу доцільно додати образності
Подібні роботи
