Біжу внікуди, не озираючись. Біжу від тих, хто потрібен. Залишки осені такі старі, постаріло листя і вітер постарів. Вже не може вити, як колись він вив. Зупиняюсь, щоб розгледіти тебе, але заважає туман білий від правди шматок чистого диму, але чистий як душа ангела. Емоції вже пізно стримувати, все лиється так швидко, що ніяк не зупиниш себе. Візьми ручку і напиши те, що на серці. Розірви себе на шматки, порви стереотип, ковтни біль, розбий страх. Всі мої шляхи протоптані, всі мої слова сказані, всі мої вчинки зроблені, всі мої ночі виспані, всі мої дні прокинулись. Цю осінь і весну я вже бачу двадцятий раз підряд і так набридло знову думати, що буде коли закінчиться мрії. Коли не зможу відчути запах твого волосся, торкнутись губ, тримати тебе за руку і дивитися в твої очі і бачити там океан тепла та свободи. І настане той день...
