Не судіть строго, бо дуже старий вже вірш
коли руки тремтітимуть і ослабнуть,
будеш подихом гріти замерзлі долоні
і очима ловити полум’я обриси плавні.
Ти згадаєш роки вже минулі,
як зустрілись ми вперше весною.
Посміхнешся. А очі ще юні.
А я нишком милуюсь тобою.
Недалечко від тебе, у кріслі,
в’яжу шарфик тонкими руками.
Хтось кохання вимірює в числах,
ми ж кохання рахуєм роками.
В’яжу шарфик. До ниточки ниточка.
Пальці спицями водять узори.
Ти мій день, моя ніч, моя зірочка,
ти мій місяць, мої видноколи.
І байдуже, що немолоді вже,
що волосся блистить сивиною,
ти мій лагідний вітер опівдні,
Я твоя.
До могили з тобою.
Solia_Boiko
4
0
18
Поезія | Версія для читання 17 бер 2013 о 04:42
Подібні роботи
