Потоплений човен
Та зараз, гадаю, це вже неможливо.
Ти став, наче лід, а я, наче буря,
Тепер твій секрет не проб’є жодна куля.
Ти ходиш спокійний, а я все лютую,
Не можу змиритись, мене все дратує.
Я ще не терпіла такої образи!
Ще зовсім недавно ми були разом,
Сиділи під зоряним небом привітним,
І час для нас двох проминав непомітно.
По вулиці гордо ішли ми, обнявшись,
Нам заздрили всі, на дорозі спинявшись.
Проводив додому, волосся ласкав
Й прощаючись, легко мене цілував…
Та ось пройшов час, ти все це забув
І наш човен щастя і мрій потонув
У хвилях байдужості, буднів і зла,
І чаша кохання для нас вже пуста.
І я вже кричу (не мовчу й не говорю!):
«Чому такі хвилі на нашому морі?
Звідкіль тут з’явився цей вітер незграбний?
Як зміг він втопити наш спільний кораблик?»
І я вже без тями повітря вдихаю,
Кричу з усіх сил, але точно не знаю,
Чи ти мене бачиш, чи ти мене чуєш,
Чи ти, як колись, за мною сумуєш…
А може, ти зовсім не тужиш за мною
І зараз вже іншу ласкаєш рукою?
Не знаю. Ти маєш на це повне право.
Я теж би могла без всякого нраву
Гаряче тепло від іншого взяти
І через тебе вже не страждати.
Не знаю, що сталося, мій кароокий,
Надіюсь, що серце твоє не жорстоке,
Розв’яжемо ми цю безглузду халепу.
Це смішно, але мені тяжко без тебе…
2008 р.
Amster_Dama
9
1
18
Поезія | Версія для читання 18 бер 2013 о 00:07
Allochka
Критика
Вірш містить кілька умовних частин, кожна із яких виділяється різним настроєм ліричної героїні. Відчувається, що у неї ще жевріє надія на відновлення стосунків, які вона цінувала. Адже човен мрій хоч і потоплений, але він не зруйнований.
Подібні роботи
