Зелений
Та я не пам’ятаю їхніх рис.
Заплуталась у «хочу» поторочі,
А серце монотонно: «ти змирись».
Оливкові, як трави під водою,
Як свіжа, не розтоптана весна.
Якби до них торкнутися рукою,
Їм волю б та до травня кріпосна.
Закутана, захована, закрита.
- турбота, бо від холоду беріг.
- смачне ховаєш, пляшка не розлита.
- і врешті-решт не пустиш за поріг.
Зелений той обернеться на спокій
Із нього у байдужість проросте.
І світ наш не такий уже глибокий
Тихенько перетвориться в пусте.
story
8
0
18
Poetry | Reading version 23 mar 2013 at 02:41
Show all comments (4)
Anonymous author
Critique
Досить гарний елемент людського образу Ви обрали для свого твору. Очі - це не тільки дзеркало душі, як кажуть у народі, а це й показник духовного росту особистості. Чудово, що Ви й наводите асоціації до кольору очей коханого. Тільки не зовсім зрозумілий останній рядок другої строфи: там чогось не вистачає чи є щось зайве, як на мене
Anonymous author, Дякую, завжди рада відгукам. У вказаному рядку мала на увазі "кріпосну" весну, яка набуває повного розквіту у травні.
Similar works
