Без назви №21
Весна до біса огидно спотворила всі вулиці після зими. Весь бруд, що вкривався під одіялом білого снігу визліз назовню і чекав свого часу поки його приберуть. А всім байдуже. Всім не до цього. Кому потрібно піднімати пусту пачку соку, відомого виробника, трохи вимазану болотом коли у власній душі більше лайна ніж у цілому місті.
Пішов дощ. Спортивною ходою прямо з неба. По малу і по маленько. А потім увішов у такий ритм, що затопив сусідські гаражі. Кажуть, що коли зимно - треба зігрітись. Частіше зігрітись алкоголем, чаєм. Кажуть, коли зимно - треба притулитись. Обійняти так міцно, щоб аж на декілька секунд від задоволення не зміг дихати.
Я так бажаю твого світу, що ненавиджу свій власний. Чи це егоїзм? Я точно не знаю. Можливо любов? Незнаю. А можливо просто в мене закінчились ідеї як стати ще раз щасливим. А можливо я просто втомився від буденності, одноманітності, примітивності, одноденності, банальності на кшталт особистих геніальних думок, які я забиваю у душу з кожним днем все глибше та глибше для того, щоб зруйнувати себе...
Bergino
5
1
18
Проза | Версія для читання 29 бер 2013 о 01:55
Подібні роботи
