***
Тепер я чую в цьому силу.
Зібрав безжалісність катів
І робиш все, щоб буть немилим.
Господь терпів, а я ж не бог!
Терпіння в мене не безкрає!
З тобою все ділю на двох,
Без тебе просто помираю,
А ти не бачиш моїх мук,
Ти робиш те, що тобі треба.
Люблю й боюся твоїх рук,
А очі вернуться до неба.
Господь терпів, - майбутнє знав,
А я не знаю, що настане!
Рожевий колір десь пропав,
Лишились звуки від кохання.
2008
VeBo
7
1
18
Поезія | Версія для читання 05 кві 2013 о 05:32
Показати всі коментарі (4)
Анонім
Критика
Гарно зображено терпіння від мук кохання на фоні релігійних переконань. Звісно, терпіти - це, мабуть, найважче. Терпіння властиве не кожному, і не всі, хто терпить, отримують від життя винагороду за своє терпіння. Але ж дехто отримує. Тому хотілось б у фіналі вірша відчути не тільки дилему - терпіти чи не терпіти, а певний висновок, вибір правильного шляху, його сутність...
Подібні роботи
