Ранок
Це знову повторилося. Це – знов.
Сторожка тиша тонкого сувою,
Із павутини сплетеного мов.
Що вітер, розганяючи тумани,
Рве разом з ним і тишу на шматки,
Знайомо. Пам”ятаєш, разом з нами
Ганявсь? Ти легким помахом руки
Скидав клубки туману в ніжні трави,
І він лежав кульбабками в росі.
Крізь дощову завісу поза правил
Розжарювалось небо у сльозі.
Упав туман в безмовний ранок світлий.
І тиша, помираючи, співа
Пташиною якОсь несамовито,
Вербові коси млосно обвива.
Liolina
3
0
18
Поезія | Версія для читання 15 кві 2013 о 01:26
Подібні роботи
