Відчай у спокуті
Найчастішим гостем з усіх відвідувачів був старенький дідусь. Він приходив сюди, кожний день по обіді та стояв на мості до самого вечора, дивлячись то у воду то у небо, ніби намагаючись щось там розгледіти, важко видихав і плакав, складав руки в «замок», знову плакав та витирав пил рукою з парапету моста.
Одного похмурого ранку,коли у воду гронами падали краплі дощу, роблячи із землі болото та омиваючи уже майже поснулі дерева холодною водою, міст чекав відвідувача. Сьогодні дідусь прийшов набагато раніше ніж завжди. У його руках була чорна парасолька, на голові чорний капелюх з якого тирчало сиве волосся, чорне пальто до колін та брудні парадні туфлі. Дідусь став посеред мосту і гірко-гірко заплакав. Він плакав так, як не плакав іще ніколи за ввесь цей час. Потроху дощ припинився, і дідусь закрив парасольку та кинув її на мокрий бетон мосту. Старенький постояв ще декілька хвилин, потім оглядівся, дістав із-за пазухи револьвер та застрелився.
***
Пройшли роки після смерті діда. Люди так само ходили сюди, щоб помилуватись пейзажем та «злитись у повній гармонії з природою».
- Тату, а що це за вінки? – запитав маленький хлопчик, років 10-ти, у кремезного чоловіка, який вів його за руку.
- Вони покладені тут в пам'ять про загиблого дідуся, синку.
- Загинув? Як це сталось?
- Подейкують, що його вбили, але я знаю, що він сам себе убив. Чому? Тому що колись давно на цьому місці була знайдена мертва дівчинка. Її загризли собаки, а той дідусь, замість того, щоб врятувати дитину – втік. - А звідки ти про це знаєш, тату?
- Розумієш, синку, колись я теж був таким маленьким хлопчиком, як ти і називав його «татом».
Вони поклали дві червоні гвоздички поряд з вінком, мовчки поглянули навкруги і чоловік, взявши малого на руки, пішов додому.
Allochka
Критика
Зміст вражає, спонукає замислитись над своїми вчинками. Написано повчально, показано переосмислення людиною власних вчинків, самопокарання через колись проявлене боягузство.
Подібні роботи
Роботу було депубліковано автором