вже не до писанини й даремних сліз
хочеться заповнити лиш жахливу порожнечу в серці,
зламався знову той чарівний механізм
й, здається , скоро втрачу всю свою відвертість ...
Годинник каже,що вже час кудись іти.
а я немов бетонний стовп стою на місці.
чомусь завжди боялася зими,
вона приносила лише погані вісті...
Як миша загнана лихим котом в куток,
ховаюся сама й ховаю свою душу
і так втомилась від усіх пліток,
напевно серце я своє колись засушу....
whim
3
0
18
Поезія | Версія для читання 14 гру 2012 о 21:41
Подібні роботи
