Трамвай № 11

Того ранку Олька сіла на інший трамвай. Він ходив рідко і, об’їжджаючи коло, приїздив на десять хвилин пізніше. А, байдуже, хоч вона і запізнюється на третю пару. Хіба це повинно хвилювати в житті? Вона стала біля вікна і втикнула в обидва вуха навушники. Людей не багато, та всеодно всі вільні місця зайняті старими. До того ж, коли вона поступалася, то почувалась краще, а ще контролери приходили чомусь лише коли їй діставалось вільне місце. Але це так, лише особиста статистика.
Он встала якась бабця, Олька без особливої зацікавленості спостерігала, як та важкою ходою підійшла до дверей, вийшла разом з іншими. Загалом звільнилось приблизно п’ять містсь. Дівчина байдужим поглядом обвела вагон трамвая і помітила, що кількість тих, кому сидіння потрібні більше, ніж їй, більша, ніж кількість тих же сидінь. Тож вона лишилась там же, де була.
Повз пройшла чергова літня жіночка з прозорим пакетом яблук, дід зі вставною щелепою потис руку пузатому знайомому, і теде. Аж тут БАЦ! Зайшов таакий хлопець! Спершу вона не звертала на нього уваги, але що ще робити у трамваї, якщо їдеш одна? Він пройшов на початок трамвая (а Олька була десь у середині), і обперся об поручні. А он ще один, теж нічого... Але ні, перший – краще. Гарний, виглядає впевненим у собі, та, з огляду на вираз обличча, цікавий. Не такий, як більшість її однолітків, класний, ідеальний... можливо. Як це можна визначити по одному зовнішньому вигляду? «Ой, та можна» - думала Олька.
І ось вона вимикає музику, підходить до нього, і пристрасно цілує. Він спершу дивується, а потім міцно обіймає, та перехоплює ініціативу. Потім вони знайомляться, обмінюються телефонами, і вона впевнена, що далі все буде класно.
- Зупинка – вулиця Чкалова. – говорить трамвайний диктор.
Олька роздупляється і бачить, що вона все ще там, навпроти середніх дверей, а він – на початку трамвая. Ось він гарно так прищурився, посміхнувся, ніби згадав щось. «Блін, ти такий класний, я люблю тебе!» - хотіла б вона йому сказати, коли б вони були на одинці. Коли Б. Дурна! Хто зна, можливо, йому це сьогодні вже говорили.
А! Похєр, все або нічого, всеодно вона більше не побачить нікого з цих людей. Вона сміливо підходить, обіймає його і рішуче цілує. Він відсахується, як від божевільної, і запитально-осуджуюче дивиться на неї, а разом з ним – і весь трамвай + гробова тиша.
- Зупинка – вулиця Громадянська. – знов запис.
Олька знов роздупляється і СЛАВА БОГУ: всі на своїх старих місцях, і їй не соромно.
А якби вони були знайомі? Ні, не закохані, достатньо дружити. Якби вона зараз стояла поряд з ним, можна було б торкнутися рукою до його руки, дивитись не через затемнені окуляри, про що б вони говорили? Куди б їхали? Чим би займались разом?
- Зупинка – вулиця Комсомольська – хлопчик вийшов. От і все, а їй ще дві залишилось. Так, хто тут ще є гарний?
land icon
18
view icon
Проза | Версія для читання 24 кві 2013 о 05:01
мітки: проза
Allochka Критика
сторія, описана у творі, - це спосіб урізноманітнити або навіть прикрасити сірі будні. Особливо, якщо йдеться про маятникові міграції містом зранку на роботу, а увечері - додому.
05 жов 2016 о 22:01
Подібні роботи
line
Про нас Наша команда Техпідтримка
Країна творчості JURAMAX логотип
Країна творчості JURAMAX © 2010-2022