Про тебе написано не менше, ніж усе
Я знаю, вона пише про тебе щовечора
І плачеться мамі, що є приречена
Складати те, що про тебе, у речення.
Або ж хоронити у собі це.
Ти казав, що її звати Катя, правда?
При цьому винувато зазирав у мої очі,
Мовляв: «Вибач, але я не хочу,
Щоб ти собі щось пророчила.
Про те, з ким я буду. Не варто».
Вона часто дзвонила до мене,
Плакалась, говорила про тебе з теплом,
Я називала тебе не інакше, як мудаком,
Але не засинала, якщо ти перед сном
Не побажав мені сонця в венах.
Смішно, я знаю… Вона тебе любить,
Вона пише про тебе, до тебе, і плаче.
Я нічого такого не роблю – ледача?
Я маю літо, подружок та дачу,
І того, хто ніжно цілує у губи.
Це не ти. Звісно, не ти. Ну, а втім
Чи важливо, хто мене обіймає?
З ким я доходжу до краю?
Тільки не знаю – краю пекла чи раю.
Він вже думає про спільний дім,
Собаку і двоє дітей. Такі справи…
Ти десь далеко... Як ти, мій хороший?
Мабуть, все так само заробляєш гроші,
І по узбережжю снів ходиш босий.
Вранці п’єш свою незмінну каву…
Тільки не замерзни – я ж про це не знатиму.
А от Катю доведеш до чергових сліз.
У неї до тебе любов чи радше слиз,
Що зліплений із ілюзій та криз,
Яких в її житті було ой як багато?
Про тебе написано не менше, ніж усе.
Я присвячую тобі ці скупі рядки,
І продовжую свою долю прясти –
Як боги прядуть людські сни.
Я ховаю у натовпах своє лице:
Щоб не зіткнутись з тобою знову,
Бо тоді всі епохи та протистояння
Зачиняться в собі; і я навмання
Йтиму на світло – до тебе, кохання,
На безкінечну й приязну розмову.
На довжелезні нитки мовчання,
Які наші губи пов’яжуть спочатку.
Хороший мій, в світі існує загадка:
Все, окрім серця, приводь до порядку.
Серцю ж залиш сподівання…
© Марта Приріз, 2013
Marta_Pryriz
3
0
18
Поезія | Версія для читання 01 тра 2013 о 06:37
Подібні роботи
