Сонце на безіменному пальці
На безіменних пальцях...
Чоловік із сивиною в скронях
Сприймає мене як неандертальця.
Бо я покохав жінку
З чудовим рудим волоссям,
І опіком на безіменному пальці...
Так, опіком! Вам не здалося!
Я кохаю її вже сім зим
І приношу стиглі яблука в грудні,
Бо жінки, які плекають всесвіт
(Всередині себе), просто незабутні.
Сім зим тому я об`їздив Європу,
Став філософом, навчився кохати.
І зустрів ту єдину жінку,
Через яку міг би сісти за грати!
На її безіменному пальці
Раніше крутилося сонце-дарунок...
Я пив слова рудої жінки
Немов чудодійний трунок.
Довго вагався, що їй запропонувати,
Бо сонце має, тобто має Всесвіт.
І тоді на її палець
Я почепив своє серце.
Навіки. Назавжди. На безкінечність.
Люди це називають шлюбом.
Моя жінка, моя таємниця,
Відтоді сонце носить на грудях...
© Марта Приріз, 2013
Подібні роботи